Католики, православні, мусульмани, буддисти й невіруючі: понад півтисячі дітей з великих периферій Мілану та Риму прибули до Папи Франциска, щоб розповісти про життя кварталів на околицях великих міст
До Ватикану вшосте прибув «Дитячий поїзд». Мова йде про це ініціативу, започатковану 2013 року Папською Радою в справах культури в рамках заходів, що мають назву «Притвор язичників» і покликані сприяти зустрічі та діалогові між віруючими і невіруючими.
Виховно-пізнавальна акція, що відбувається у співпраці з Італійськими Державними Залізницями, щороку залучає дітей з нелегким життєвим досвідом. Попередніми роками це були діти-сироти, діти, батьки яких відбувають покарання у в’язниці, діти з убогих кварталів великих міст, діти біженців, що знайшли притулок в Італії та діти з теренів, які постраждали від землетрусів.
Прочани з околиць великих міст
«Дружнє місто» – під таким гаслом на залізничну станцію на території Держави-Міста Ватикану в суботу, 9 червня 2018 р., потягом «Червона стріла – 1000» прибули учні чотирьох шкіл з околиць Мілану, що живуть у кварталах, позначених різними соціальними проблемами, присутністю великої кількості сімей мігрантів, високими показниками злочинності та негативними явищами, притаманними периферії.
Їх зустріли римські ровесники, що навчаються та проживають у схожих обставинах. До Ватикану з околиць Риму вони прибули автобусами автотранспортного підприємства «Busitalia», що є підрозділом італійської залізниці.
Зустріч з Папою
Після прогулянки Ватиканськими садами та оглядання мистецьких шедеврів на території Папської держави, кульмінаційним моментом, якого діти з нетерпінням очікували, а між ними були католики, православні, мусульмани, буддисти й невіруючі, стала зустріч з Папою Франциском, що відбулася в атріумі залу Павла VI у Ватикані. Вони розповіли Святішому Отцеві про обставини, в яких живуть, поставили йому різні запитання та вручили подарунки, зроблені власними руками.
Про що діти запитують Папу?
«Чи пам’ятаєш своїх вчительок з початкової школи?», «В якому кварталі ти виростав?», «Як ти відкрив своє покликання?», «Якою була твоя школа?», «Які ігри ти любив у дитинстві?», «Як ти почувався, коли тебе вибрали Папою» – такі запитання звучали з уст школярів, на які Святіший Отець відповідав з притаманною йому щирістю та безпосередністю, використовуючи цю нагоду для того, щоб підкреслити важливі в житті речі.
Зокрема, Папа розповів, що після закінчення школи він завжди пам’ятав про свою першу вчительку, підкреслюючи: «Пам’ятати про першу вчительку чи першого вчителя – дуже важливо, бо ця людина першою впроваджує тебе в життя». Він зазначив, що як священик і як єпископ, він постійною підтримував з нею контакт, аж доки вона не відійшла до вічності, маючи 94 роки.
Ділячись спогадами про покликання, Святіший Отець зазначив, що це було поступове дозрівання. Спочатку він вивчав хімію та полюбляв працю в лабораторії, далі була думка про медицину, як врешті, одного дня навесні, відчув у своєму серці, що повинен стати священиком. «Я це відчув раптово», – додав він.
Згадуючи про улюблені іграшки та ігри, Папа розповів, що разом із сусідами захоплювався пусканням саморобних повітряних зміїв, навіть влаштовуючи змагання, мовляв, у кого вдався гарніший та вище літає. Очевидно, улюбленою грою був футбол. Яскраві спогади залишилися від карнавалів.
«Це запитання всі мені ставлять», – сказав Святіший Отець, отримавши запитання про почуття в день обрання: «Я відчув, що Господь хоче, аби я працював тут, і я сказав: “Отож, вперед!”. Я відчув мир. І відчуваю цей мир досі».
Пам’ятати про коріння
Отримавши подарунки, Папа подякував за те, що вони є зроблені власними руками. «Це дуже важливо, бо ви вклали в них свої вміння, працю рук, а також своє серце. Й коли якась річ має в собі ці три елементи – це глибока та людяна річ», – сказав він.
Підсумовуючи, Святіший Отець заохотив дітей ніколи не забувати про своїх вчителів та про школу. Бо мова йде про «коріння», а дерево без коріння не цвіте й не приносить плоди.
