75 років тому, в червні – липні 1941 р., НКВД без суду розстріляв біля 24 тисяч в’ язнів тюрем Західної та Правобережної України. Тепер значну частину цих жертв можна ідентифікувати по іменах завдяки документам, які публікує Електронний архів українського визвольного руху.
Відразу після нападу нацистської Німеччини на СРСР НКВД почав розстріли в’язнів, що вже були засуджені до смертної кари. Решту планувалося евакуювати в тил, а заарештованих за незначні злочини – звільнити. Відповідні заходи санкціонувалися наказом наркома держбезпеки СРСР Всеволода Меркулова від 23 червня 1941 р.
Однак наступ німецьких військ був настільки стрімким, що радянські тюремники не встигли підготувати потрібну кількість вагонів. Тоді чекісти вирішили тих арештантів, чия евакуація не видавалася можливою, ліквідувати. Офіційний дозвіл наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії надійшов 4 липня 1941 р., хоча масові розстріли почалися ще в червні.
В’язнів знищували по обласних центрах – Львів, Станіслав, Луцьк, Тернопіль, Дрогобич, де розташовувалося по декілька в’язниць, а також по численних районних містах: Золочів, Дубно, Чортків, Коломия, Стрий, Яворів тощо. Часто з особливою жорстокістю: в Луцьку арештантів закидували гранатами, а в Заліщиках два етапних ешелони з в’язнями скинули з мосту в урвище р. Дністер. Розстрілювали й у пересильних тюрмах в Умані й Києві. Усього загинуло близько 24 тис. людей, вина більшості з яких не була доведена.
Електронний архів українського визвольного руху публікує списки розстріляних того кривавого літа. Тут є як оригінальні «розстрільні» списки 1941 р. з резолюціями чекістів про страту, так і переліки, складені в 1990-х на підставі ексгумацій останків з місць розстрілів, архівних пошуків та даних свідків.
Наприклад, на переліку в’язнів львівської тюрми № 4 (відомої, як «Бригідки») стоїть резолюція місцевого начальника НКВД «розстріл ворогів народу санкціоную».
На додачу до розстрільних списків колекція містить також низку спогадів і листів Богдана і Олени Казанівських – в’язнів тюрми НКВД «Бригідки» у Львові, яким пощастило врятуватися.
«В неділю 22 червня 1941 р. ми почули гарматні вистріли, гул моторів літаків, а за деякий час детонації скинених бомб. В коридорі,де помішувалася одна з 10-ти камер,у якій перебував я, появилося 5 озброєних автоматами НКВД-истів. Того ранкунам останній раз видали “каву” і по куснику хліба. Більше ми не дістали нічого до їдження і пиття до останнього дня. В полудне викликали з камер кілька перших в’язнів. Я запам’ятав прізвища трьох, яких знав особисто – це були молоді хлопці Степан Харчун, І.Івасик та адвокат з м.Золочева Др.Безпалько. Їх повели на подвір’я, а за деякий час ми почули глухі вистріли у підвалі. Ми зрозуміли, що викликаних в’язнів розстрілюють. В’язнів викликали групами безпереривно в день і в ночі, а з підвалів весь час було чути стріли. В ночі з понеділка на вівторок /23 на 24 червня/ наступила раптово тишина», – згадував Богдан Казанівський.
Територіально більшість документів відображає картину розстрілів у Львівській, Тернопільській та частково Івано-Франківській і Черкаській обл.
Колекцію документів можна переглянути на сайті Е-архіву визвольного руху за посиланням.
Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом Центру досліджень визвольного руху, Львівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею «Тюрма на Лонцького». Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23543 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.
