Риб’ячим називається тваринний жир, який одержують з тріски, скумбрії, оселедця і інших видів морської риби. Рідкісній радянський школяр 50-60-х років не знав, що це таке.
Мами пригощали риб’ячим жиром малюків за рекомендацією лікарів і «велінням уряду», що переживав про здоров’я підростаючого покоління робітників і селян. У Радянському Союзі активно пропагували цей продукт, який діти всією душею ненавиділи із-за поганого смаку.
Оздоровлення населення
Радянські медики вважали, що риб’ячий жир допоможе оздоровити націю. І були абсолютно праві. У ньому міститься маса жирних омега-кислот (серед них лінолева, докозапентаенова, арахідонова та ін), які в інших продуктах присутні в дуже малих кількостях. Ці речовини необхідні організму для нормального функціонування багатьох органів і систем. Вони стимулюють мозкову активність, покращують пам’ять і сприйнятливість до нових знань, зміцнюють імунітет.
Лікарі СРСР висунули гіпотезу про дефіцит омега-кислот у звичайній їжі і необхідність обов’язковому прийому багатого ними риб’ячого жиру для зміцнення здоров’я молоді. Уряд підхопило благі починання, після чого профілактичні заходь прийняли загальнодержавний масштаб.
Всіх поголовно малюків у дитячих садках пригощали риб’ячим жиром, який діти страшенно не любили.
У той час ще не було желатинових капсул, тому продукт вживали у вигляді маслянистої, смердючого розчину з гіркуватим смаком. Щоденна «екзекуція» ложкою риб’ячого жиру хоч і була вкрай неприємною, але приносила свої плоди. Радянська молодь відрізнялася богатирським здоров ям. На уроках практично не було дітей, які «клювали носом» від втоми. Кількість простудних захворювань зменшилася в рази. Малюки росли міцними і витривалими.
Заборона на корисний продукт
Незважаючи на всю користь риб’ячого жиру, в 1970 році вийшов урядовий указ про заборону його профілактичного прийому. Приводом для такого рішення стали результати ряду досліджень. Вчені виявили, що у виробленому на вітчизняних підприємствах риб’ячому жирі підвищений вміст токсичних речовин. Виною тому було не тільки забруднення океанів, але й умови виробництва.
На багатьох радянських заводах (наприклад, в Калінінграді) для топлення жиру використовували дрібну неякісну рибу і навіть тельбух оселедця, що істотно здешевлювало виробництво. Наслідки економії виявилися жахливими. У готовому риб’ячому жирі було виявлено величезну кількість токсинів, які при регулярному вживанні накопичуються в тканинах і поступово отруювали організм.
Радянська дітвора зітхнула з полегшенням. Більше не треба було пити гіркій риб’ячий жир. Незважаючи на «розумно безвідходне» радянське виробництво, сам по собі він так і залишився виключно корисним продуктом. У 1997 році були переглянуті умови отримання риб’ячого жиру, і заборона на цю натуральну харчову добавку знята.
