Дехто із нас їздить на батьківщину дуже рідко, інші – кілька разів на рік. Для більшості, основною причиною є відвідання родичів, яких нам дуже не вистачає.
Розмовляючи із багатьма українцями після їх повернення з чергової відпустки, чуємо про бажання розслабитися та відпочити від «відпочинку». Чому так відбувається? Чому відпустка в Україні стає інтенсивним спринтом соціально-примусового порядку?
1. Обов’язкові відвідини (всіх) родичів
Ми прагнемо побачитись з усією родиною, поділитися новинами та дізнатися про їх самопочуття. Так побачити усю родину стає необхідністю. Але після зустрічі із батьками, братами і сестрами усе тільки починається.
Далі йде нескінчена череда обідів і вечерь із тітками, дядьками, двоюрідними та троюрідними братами, однокласниками від дитсадка до середньої школи, друзями та колишніми сусідами із якими ми не бачилися. Усе це робить наш відпускний графік більше щільним ніж y президента України!
2. Візит до лікарів
Незважаючи на те що в Італії медична допомога є безкоштовною, за винятком лікаря-стоматолога. Багато із нас більше довіряє вітчизняним лікарям, та користується можливістю перевірити стан здоров’я під час візиту на батьківщину часто в приватному порядку. Іноді відвідати треба декількох лікарів!
Так стається через довгі черги на візит в Італії, мовний бар’єр та великy різницю у вартості медичних послуг, не покритих Національним медичним страхуванням.
зубний лікар
3. О, зуби!
Навряд чи хтось визнає що любить ходити до стоматолога. Раніше вихідців із екс-СССР італійці здалеку впізнавали по золотих «фіксах», тепер це є неприйнятним ні тут, ні в Україні. Українські лікарі достойно конкурують із талійськими по якості роботи та матеріалів, в той же час як ціни на послуги є незрівняно різними. Тому візити до стоматолога під час відпустки є майже обов’язковим. Все ж їх не можна віднести до релаксуючого проведення вільного часу…
4. Документи
Зважаючи на те, що вартість вироблення будь-яких документів в українському консульстві в Італії значно перевищує такі ж послуги в Україні, багато із нас виробляє нові паспорти, нотаріально завірені документи та залагоджує інші адміністративні формальності домa.
Проте, черги до адміністративних установ, бланків, корупція та нові, незнайомі, правила, не сприяють нашому відпочинку!
5. Громадське обслуговування
Різниця у ставленні до пересічних громадян часто відчувається уже на кордоні і супроводжує протягом усієї відпустки. Ставлення шофера у «маршрутці», продавця у магазині чи лотку на ринку, або тих же державних службовців, часом позбавляє дару мови.
6. Дивани і розкладачки
Відомо, що в Україні неприйнятно зупинятися в готелі, якщо в цьому ж місті живуть твої родичі. Тож, після спання на диванах та розкладачках у тісних квартирах, незважаючи на старання родичів зробити наше гостювання максимально комфортним, через кілька днів відчуваємо біль у спині та бачимо мішки під очима.
7. Меню на кожен день!
Звичайно, приємно зустрітися побачитись і поговорити з родиною. Інша сторона медалі – величезна кількість чаю / кави / чарок горілки (!) / печива із масляним кремом / салатів, щедро приправлених майонезом / квашених огірків та капусти / фантазійних канапок, доведеться з’їсти! І усе це без поділу на сніданок, обід та вечерю…
Усе це перетворюється в зайві жирові відкладення, які ми веземо в Італію як сувенір.
8. Закупи
Було б неймовірно, якби ми прийшли в гості до родичів без італійського подарунка! Як правило, кожен із нас відчуває себе зобов’язаними купити щось для наших рідних і близьких, і навіть не якусь дрібницю, а презент, що висловив би нашу прив’язаність і поцінування стосунків.
Незалежно від частоти відвідувань України, більшість з нас, завжди щось купує та везе у подарунок. Таким чином, спішка попереднього шопінгу та важкі валізи роблять свій внесок у накопичення стресу.
А в Україні? Ми звичайно знаходимо дрібнички які подобаються нам, чи можуть сподобатися членaм наших сімей i друзям в Італії. Тож назад ми також веземо посаг подарунків. Багато людей купують ліки, косметикy, їжу.
9. Біль у серці
Якщо їхати у відпустку під пальмами, щодня переживаєш безтурботне відчуття свята, відірване від реальності. Повертаючись із української відпустки, ми залишаємо на довгий час дорогих нам людей, батьків (а часто дітей).
Повертатися із такої “відпустку” набагато складніше, бо вона несе емоційне навантаження імміграції, а негаразди і війна в країні незрівнянно його підсилюють.
Ми повертаємося в Італію, та частина нашого серця залишається в Україні. А це, іноді, робить нашу відпустку болючою та не дозволяє розслабитися.
Заголовок цієї статті обіцяв 10 причин, які роблять нашу відпустку в Україні суцільним стресом. Пропонуємо вам останню причину підібрати із вашого досвіду і залишити її в коментарях.
