Голова самопроголошеної Донецької народної республіки (ДНР) Олександр Захарченко присвоїв звання «героїв ДНР» двом фізичним особам: «Стрєлкову Ігорю Івановичу» і «Бородай Олександу Юрійовичу» (так у тексті відповідного указу).
Про те, що прізвище Бородай провідмінюється, у них в «російському світі» ніхто не знає, та й добре. Нас більше цікавить герой ДНР № 1 Ігор Стрєлков, уроджений Ігор Всеволодович Гиркин.
Ця людина стала широко відомою в квітні 2014 року – коли, власне, і почалися бойові дії на сході України. Він був представлений нам, як колишній реконструктор історичних сцен, який встиг повоювати в Боснії і Чечні. Перш, ніж відправитися «визволяти» Донбас (до якого москвич Гіркін, судячи з усього, не має ніякого відношення).
Ігор Всеволодович-Іванович називався то «міністром оборони» ДНР, то «командувачем ополченням». Але з перших же днів було ясно, що він активно рветься в інформаційний простір і не позбавлений не тільки літературних (пан Гіркін пише вірші і казки), але й політичних амбіцій.
Ігореві Івановичу виявилося не чужми ефектні жести з присмаком людської крові: наприклад, особисто підписував прикази про розстріли мародерів та інших неправильних персонажів. Багато російські націоналісти побачили в Гіркін-Стрілкові потенційного лідера, якого довелося чекати так довго, до самої «російської весни».
А частина ліберально-прогресивної громадськості запідозрила, що кривавий Ігор Іванович – це такий «Навальний з гранатометом», який, навоювавшись в Донбасі, прийде власне в Росію, скине існуючу владу і розстріляє (як він, безперечно, вміє) всіх корупціонерів. З кожним днем Гіркін все більше ставав зіркою.
Але в серпні 2014-го його доставили з Донецька до Москви примусово. З’ясувалося, що він, незважаючи на “вбивчу” (у різних сенсах слова) чарівність, є не дуже професійним воєначальником. А до того ж пропонував (за свідченням того ж пана Захарченка) підривати будинки на околицях Донецька, щоб легше було обороняти місто від «Окропів». Серед корінних жителів місцевості такий жорстокий гумор розуміння не зустрів.
Продовжувати політичну кар’єру Ігорю Івановичу довелося в мирних столичних умовах. Тут-то він і засипався. Відкрилося, що потенціал «Навального з гранатометом» куди як перебільшений його скороспілими симпатиками.
Гіркін-Стрєлков і раніше проривався до слави. Але якось дуже вже незграбно. Спочатку дав прес-конференцію, на якій повністю підтримав Путіна (яке розчарування для багатьох!).
Потім – опублікував відкритий лист Михайлу Ходорковському, написане на рівні газети «Пульс Тушина» 1991 року випуску. Ходорковський, на щастя, не відповів, мабуть, подумавши, що на таку “лажу” реагувати несолідно. Потім Стрєлков закликав усіх прийти на «Російський марш за Новоросію», але сам туди не пішов, злякавшись, що на марші можуть лаяти Путіна (кошмар).
Нарешті, в інтерв’ю радіо «Говорить Москва» заявив, що ДНР і ЛНР вигідні США, а зовсім не Росії. І заодно дав зрозуміти, що ні на одине змістовне питання відповісти не може, бо йому заборонено.
В результаті став оперним «героєм ДНР», тобто, згідно з його власною версією, як би агентом Держдепу США. Коло замкнулося. Кар’єра закінчилася, не розпочавшись.
І слава Богу. Може бути, ми незабаром зрозуміємо, що вбивця – не кращий кандидат в політичні лідери і не потрібні нам хороші нові диктатори замість старих поганих. Спасибі чергового Ігорю Івановичу.
Джерело:
