Спробую коротко, зразу кажу, що все нижче сказане – лише моя думка.
Зараз люблять кричати, що народ не готовий, що ми не революційна нація і таке інше. Деяка доля правди в цьому є, але з іншого боку в суспільстві є радикальні групи, готові діяти за найменшим покликом. Ще є ті, хто не хочуть починати, але готові приєднатися. Разом вони – реальна сила, яка ще може вчинити переворот.
Чому ж цього не стається, тезово :
1) Немає приводу. Потрібна подія, яка б викликала суспільний резонанс і очорнила владу. Цілком підійде жорстке розігнання мітингу в центрі Києва, як нещодавно в Стамбулі. Проте, ця причина не надто важлива – привід завжди знайдеться, була б можливість. Якби 18 травня в Києві підпалили БТР або кинули пляшку з коктейлем молотова, можливо б запустився механізм революції.
2) Надія і зневіра. Багато хто з потенційних протестувальників ще сподівається, що в 15 році переможе не яник або в 17 ВОС буде в коаліції і таке інше. Все ж людина живе надією. Інші ж уже зневірились у теперішніх лідерах. Вони б пішли, але є багацько “але” – не хочуть слухати Кличка, “вони всі однакові”, не хочуть стояти разом з проплаченими, “а раптом там будуть ліваки” і ще ціла купа причин. Може ще не все так безнадійно і хороший лідер зміг би їх переконати, але вони такого не бачать.
3) Опозиція, як це не парадоксально. Не вважайте що я проти них – вороги моїх ворогів – мої друзі, та все ж люди бачать, що є лідери, антиподи ПР, і сподіваються, що підтримуючи їх, переможуть владу. Опозиція ж не хоче брати на себе провину за вуличні сутички, за можливих жертв і взагалі бажає втекти від гріха подалі. Навіть в безневинному жбурлянні сніжками деякі лідери ОО вбачають початок неприємностей. Риги зараз звинувачують ВОС у прагненні до збройного протистояння, хоча навіть свободівці цього, сподваюся ще, не хочуть. Так пан Мірошниченко заборонив підпалювати колеса БТРу, розуміючи наслідки.
Особисто я не прихильник революційної зміни влади – може прихильникам всіляких ригокомуняк сподобатись і вони почнуть пробувати також, але доволі часто бачу на просторах глобальної мережі заклики до цього. Революція – останній метод, потрібно спробувати всі інші, але коли якийсь із них не діє, не потрібно продовжувати битись головою в закриті двері, не потрібно проводити післяостанні акції, а от тоді, коли ніщо не діє, потрібно не закликати до революції і не погрожувати опонентам народним гнівом, а починати конкретні дії. Для початку революції у звичайному змісті цього слова потрібно, щоб пролилася кров. Тоді в помсту за неї вона проллється ще і ще. Тільки ціною життів дітей, братів, друзів ми навчимося цінувати волю і незалежність.
Коли Україна встане наступного разу, потрібно не забути, як завжди, порвати кайдани і вражою злою кров’ю волю окропити.
Богдан Дмитрук.
