Через добу ситуація в Казахстані дещо прояснилася, але на душі від цього не стало спокійніше. Тепер послідовність подій можна відновити в такий спосіб.
Про аналіз ситуації в Казахстані станом на 6 січня повідомив Andrey Zubov
Там же де і в грудні 2011 року – на півострові Мангишлак – знову почалися хвилювання серед робітничих нафтових та газових родовищ та уранових копалень. Їхня тяжка і шкідлива праця оплачується мізерно, а казахстанська верхівка з клану Шапірашти союзу Уйсун Старшого жуза живе жирно. Чи варто нагадувати, що до цього клану належить і старий Назарбаєв та всі його родичі, у тому числі й впливові племінники – генерал Самат Абіш Сатибалди – перший заступник голови НКБ (Казахський КДБ) та доларовий мільярдер Кайрат Сатибалди.
Новий президент Казахстану з 2019 р. Касим-Жомарт Токаєв – теж виходець із Старшого жузу, але з іншого племені жалайир (рід Кушик). У системі казахських кланів він “бідний” далекий родич, найнятий багатими. Таким він і був, цей мій ровесник, випускник того ж МДІМВ. Але поганий той солдат, який не мріє про маршальський жезл. Зрозуміло, Токаєв про нього мріяв. Але всі силові структури контролювали через свій клан старий Єлбаси. А Касим-Жомарт усміхався і чекав.
І ось – карти лягли. У Новому Узені (Жанаозен) почалися рухи. Вони швидко поширилися по всьому майже Казахстану. Тільки російськомовні околиці – Петропавловськ, Усть-Каменогорськ залишилися спокійними. Росіяни вже давно звикли почуватися у Казахстані людьми другого сорту. Кому це не подобалося – їхали. Благо, велика Росія під боком та шість тисяч верст загального кордону.
Казахи чудово розуміли, чого вони вимагають – вони бажали скасування кланової влади Шапирашти та рівної участі всіх жузів та кланів у суспільному та фінансовому житті країни. Це бажання поділяли і вестернізовані інтелектуали та технократи, і прості роботяги на свердловинах та копальнях. Нікому з них, крім членів Шапирашти, кланова держава була не потрібна. Одні його переросли, звикнувши до Європи, іншим заважало робити свою маленьку кар’єру.
Цим і користувався “бідний родич” Токаєв. Казахи чудово пам’ятали, що у грудні 2011 року Назарбаєв та його родичі розстріляли протест робітників в Актау та Жанаозені. Загинули, мабуть, сотні людей. І він вирішив силу не застосовувати, а, навпаки, обнадіяти протестувальників і тим самим підштовхнути їх до радикальніших політичних вимог. Силовикам було надано наказ зброї не застосовувати. Ціни на газ відразу повернули на колишній рівень. А буквально через лічені години Токаєв обіцяв продовження реформ, розпустив раду міністрів та оголосив, що готуватиме нові, демократичні вибори. Відсторонений від влади був і сам Єлбаси, і його родичі – силовики. Переворот витончено відбувся.
Не слід забувати, що Казахстан живе західними інвестиціями
Головні гроші йдуть із Нідерландів, Великобританії, США, Німеччини. Набагато менше із Китаю і зовсім мало з Росії (2,5%). І Назарбаєв колись мріяв стати середньоазіатським Лі Куан Ю, але більшовицьке минуле фатально йому заважало – він так і залишився радянським функціонером, а Токаєв, який служив послом у Сінгапурі, знав дуже добре цей образ освіченого деспота, який підготував свій народ до демократії і дав йому нбагатство, і, думав, не безпідставно, що відповідає йому набагато краще “діда”.
Звідси й усі реверанси у бік демократії
Токаєв хотів зміцнити розворот Казахстану у бік Заходу, не псуючи стосунків і з путінською Росією і, що для нього головне, позбутися всевладдя клану Шапирашти, самому ставши батьком нації, як колись став сінгапурський Лі.
Мирні протести, вимоги демократії та ненависть до клану Назарбаєва вивели на вулиці десятки тисяч людей, але й лідери правлячого клану не спали. Мудрий і жорстокий Єлбаси одразу зрозумів, що Токаєв вийшов із покори. Але що він міг зробити, хворий 81-річний старий?
А ось його племінники могли зробити багато. Старий дядько був їм лише на заваді
Радянське минуле їх зовсім не хвилювало і до СРСР вони ставилися з зневагою та ненавистю. Сам Нурсултан за 30 років свого правління зробив усе, щоб казахи ясно впізнали свою історію в Російській імперії та зненавиділи її. Кожен казахський школяр знає, наскільки жорстоко було придушено визвольний рух його народу ще імператорською владою у 1916 році. Він знає не все, але акуратно стільки, скільки треба, щоб ненавидіти козаків Семиріччя і царську бюрократію, що стояла за ними. Усі казахи знають імена Абубакіра Алдіярова, Халела Габбасова, Мукиша Боштаєва та інших борців за незалежний демократичний Казахстан. Знають, що спочатку вони були з російськими конституційними демократами, обиралися від них у Думу, а потім створили свою національну киргизько-казахську національну партію Алаш-орда. І разом із Білими до кінця билися проти більшовиків. Ними пишаються. У їхню пам’ять називають селища та вулиці, випускають поштові марки. Але знають, що всі вони були вбиті російськими більшовиками у катівнях ЧК, хто у 1920, хто у 1930, хто у 1937-38. У кожному майже аулі Казахстану є пам’ятники жертвам штучного голоду 1932-33 років. Всі в республіці знають, що щодо чисельності населення загибель людей у Казахстані була найвищою в СРСР. У Казахстані з голоду в 1930-33 рр. за сьогоднішніми даними загинули 1,5 мільйона осіб (1,3 з них – казахи, переважно скотарі, що вели напівкочовий спосіб життя). Цей страшний час називають тут Ашаршилик – Великий голод. Всі знають, що керував тоді надзвичайними хлібозаготівлями та вилученням худоби в Казахстані перший секретар цієї величезної автономної республіки РРФСР Ісайя Ісаакович Голощокін (товариш Пилип), який у 1918 р. був військовим комісаром Уральської області та особисто організовував убивство Ім. Для казахів Голощокін – російський. Не прощають російській владі і насильницьке переселення до Казахстану мільйонів спецпоселенців, які змінили національний склад республіки, і репресій терору 1930-х рр., і ядерні та ракетні полігони 1950-х.
Втім, жодних ілюзій щодо славного радянського минулого в Казахстані давно вже немає і, до речі, пам’яток вождям СРСР теж давно немає.
Молоде покоління клану Шапирашки дивиться над міражі СРСР, але в одновірний ісламський світ. Багато, у тому числі і племінники Нурсултана, захоплені ісламським радикалізмом. Перемога Талібану в Афганістані в серпні 2021 року їх надихнула. Що їм північний сусід, якщо одновірний південь обіцяє їм усе – від ядерної парасольки Пакистану до золотого дощу Саудитів?
І якщо Токаєв зробив ставку на Захід та демократію, то брати Сатибалди – на світ радикального ісламу. Кайрат багато в чому схожий на російського Малофєєва – такий самий, тільки не “православний”, а “правовірний мрійник”. І за ним ідуть багато, особливо зі Старшого жуза. Подивіться на карту – Старший жуз – це південний схід Казахстану – Алмати, Тараз, Чемкент. Тут – опора союзу Уйсун, і це ж ісламізовані області республіки.
Побачивши, що вони усунуті Токаєвим від влади, племінники Назарбаєва швидко мобілізували простий малограмотний народ півдня, вчорашніх жителів аулів передгір’я Каратау та долини Чарина. Думаю, вони готувалися до такого варіанту відповіді вже давно, посадивши на всі важливі посади у силових структурах країни та, особливо південних областей, однодумців – радикальних ісламістів. А ідеї поєднують людей значно сильніше, ніж клани.
І тому, коли наляканий розмахом мирного протесту, що вимагав вже й його усунення, Токаєв вирішив викликати свої війська – війська не вийшли. Генерал Самат Абіш віддав інший наказ. І покинуте силовиками двомільйонне місто Алмати стали вливатися мамбети – вихідці з аулів, одностайні та одновірні та талібам, та їхнім сяючим прихильникам у казахській еліті.
Мої друзі серед мирних демонстрантів розповідають, як дужі казахські хлопці у пуховиках, швидко відтіснивши їх убік, закидали коктейлями Молотова будівлю Алматинського градоначальства. А КНБ сам дозволив їм швидко озброїтися та передав техніку.
Коли Токаєв зрозумів, що всі силовики або причаїлися чи виступили проти нього, він, на радість Путіну, відкинув свої хитромудрі плани стати новим Лі Куан Ю, пішов на уклін у Кремль. І Кремль на свою голову відповів на цей уклін посилкою військ.
Тепер у казахів стрілятимуть росіяни
І це обурить усіх – і освічених західників, і культурних казахських патріотів, і найтемніших ісламських фундаменталістів.
Дай Боже, якщо я помилюся, але фундаменталістам відступати тепер нікуди, і в горах Алатау почнеться партизанська війна, якою співчуватиме все майже населення Казахстану, та й усієї Середньої Азії. Оскільки цю війну всі вважатимуть не громадянською (що ще півбіди), а колоніальною та, що ще страшніше, міжрелігійною.
Із цієї ситуації для Росії гарного виходу тактично немає
Він є лише стратегічно – у повній зміні зовнішньополітичного та внутрішнього курсу. Своєю боротьбою з НАТО, своїм цілуванням Сталіна, своєю дружбою з Китаєм, Іраном, та й з талібами, Кремль загнав усіх нас у глухий кут – і казахів, і росіян.
