Головне питання для України і українців сьогодні – що ми беремо з собою в майбутнє, а що назавжди залишаємо в минулому. Відповідь на це питання і є суттю реформ, необхідних країні. Хоча слово «реформи» настільки затерто і забруднено, що я б говорив про переродження країни.
Саме це має стати головним завданням нового парламенту й уряду. Саме це і є, по суті, метою президентської стратегії 2020.
Чому народження заново, а не реформування? Тому що це прибирає всі стереотипи, які утримують нас у попередній парадигмі і старій системі координат. А вона вже не відповідає навколишнього нас дійсності. Стара пострадянська Україна з об’єктивних причин йде від нас, як пісок крізь пальці. І чим швидше ми це зрозуміємо, тим краще для нас.
Навіть девальвація гривні мені більше представляється не результатом поточної економічної ситуації. Адже, за великим рахунком, це не гривня падає, а остаточно падає стара сировинна, енергозатратна постколоніальна економіка олігархічного типу.
І тут може хтось заплакати, почати рвати на собі волосся і посипати голову попелом. Але це і є наш шлях у майбутнє. Так, болючий. Але це шлях до нової країни і до нової економіки, яка відкриває нові горизонти. Це те, що мало статися, але через корупційні наркотичних допінгів затягнулося на два десятиліття, а тепер остаточно агонізує через крайні форми – анексію Криму і війну на сході.
Китайський ієрогліф, що позначає кризу, також означає і таке поняття як шанс. Китайці своє народження пройшли заново як найпотужніша економіка світу пройшли по-своєму – авторитарно-комуністичному. Ми ж пройдемо по-своєму – по-європейськи і демократично. Важливо розуміти, що завтра буде новий день і все буде добре. Бо кожен з нас, та й країна в цілому, цього хочуть і готові робити все необхідне. Результати виборів – тому остаточне підтвердження.
Якою буде нова українська економіка? На це питання намагаються відповісти сьогодні багато. Одні вказують на сільське господарство. Мовляв, дивіться, АПК демонструє зростання навіть зараз.
Урожай зернових перевищує минулорічний – рекордний за всі роки незалежності. І це без Криму і значної частини Донбасу. Інші вказують на динамічно зростаючу нішу IT, в якій українські фахівці виявляють себе одними з кращих в світі. Але при цьому Україна поки займає периферійне положення в міжнародному розподілі праці в цій сфері. Треті, наслідуючи досвід Ізраїлю, кажуть, що головним локомотивом в умовах війни повинен бути оборонно-промисловий комплекс.
А я вважаю, що по-справжньому єдиним двигуном, локомотивом і активом України є людський капітал, тобто ми з вами. З цього треба виходити. Адже якщо розібратися, то саме людський фактор утримував Україну всі роки незалежності на плаву і утримує зараз в умовах війни. Але при цьому саме він був найбільш гноблених державною бюрократією та корупцією. І сьогодні саме його потрібно остаточно звільнити і дати можливість йому творити.
Адже це і є, за великим рахунком, малий і середній бізнес, а також самозайняті громадяни, які мають свою швейну або автомайстерню, міні-пекарню, перукарню чи кілька гектарів землі з індивідуальним господарством. Це, якщо хочете, мільйони «заробітчан», які, працюючи за кордоном, чого тут правду таїти, є найбільшими інвесторами в українську економіку, щорічно забезпечуючи країні $ 5-7 млрд валютної виручки. Це мільйони українців, які працюють на себе, свої родини – а, значить, і країну.
А все інше додасться. ІТ і оборонка, сільське господарство, і модернізовані металургія, машинобудування та енергетика. Але в першу чергу треба звільнити людину.
Виконати домашнє завдання, яке ми не виконали в 1991 році після розпаду СРСР, тим самим затягнувши процес пологів, а вірніше – процес народження нової української держави, по-справжньому європейського. А як інакше?
Джерело:
