Є чоловіки, які жаліються на своїх дружин. Є такі, які розповідають про жінок доволі образливі анекдоти. Є такі, які ненавидять своїх тещ, тестів, та й загалом багатьох представників «дорогої родиноньки. Це дуже сумно. Адже такі представники чоловічої половини людства, здається, все ж таки становлять більшість. Мене обурюють мамині синочки (в найгіршому можливому розумінні цих слів), бо вони звикли до того, що мамуся витре шмарклі, заплатить хабар в школі, універі, запхає на роботу. Вибере дружину, вибавить дітей.
Виникає питання до таких «чоловіків»: « А для чого ви, прошу паньства, взагалі існуєте?». Бо складається враження, що вся суть вашого існування в банальному споживацтві. Ви що – вампіри, які ссуть всі соки з батьків, дружин, дітей.
Звісно у тому, що наше суспільство переповнене такими індивідами, є вина батьків. Якщо хлопчика виховала мамуся, а татко пропадав на роботі і пив пиво з колєґами, то як малий може стати чоловіком.
Може ви просто не знаєте, не усвідомлюєте ким є ваша дружина насправді? Дружина – це перша жінка у світі, яка вас любить не тому, що вона вас народила, а тому, що ви в неї є. Якщо правильно будувати стосунки від початку, то дружина буде вам коліжанкою, другом (в найглибшім розумінні цього слова). Вона затінить вам весь світ. Ми створені для цього. Коли двоє людей вирішують пов’язати своє життя, то це вже щось повинно означати. Якщо хлопець кличе дівчину вступити у шлюб – це важливий, відповідальний і доволі важкий вибір.
Коли я задумався над тим, чи я хочу зустріти старість з дівчиною, з якою зустрічався, я довго зважував всі за і проти. Я постарався врахувати всі «особливості» наших характерів, зважити всі можливі «за» і «проти». Це зайняло у мене майже два роки. Коли я наважився освідчитись своїй обраниці, то у мене пітніли долоні, трусились коліна, пересохло горло. Адже, що коли бажана для мене відповідь так і не злетить з її прекрасних уст. Що коли я почую громове і доленосне “НІ”?!
Та все склалося якнайкраще. Ми засвідчили свій союз перед Богом і перед людьми. Цей день завжди залишить у нашій пам’яті, як найважчий і в той же час найпрекрасніший день нашого життя. Кожен наступний день, кожен день, який ми провели разом, є ще прекраснішим від попереднього. Дружина стала для мене цілим мікровсесвітом, який потребує досліджене і догляду. Ось справжнє покликання чоловіка, а не хата, машина, робота, колєґи, мама, тато, бабця, дідо, кум, сват, брат і аж тоді дружина.
Дружина – це єдина у світі людина, яка добровільно погодилась терпіти ваші «мухи» до смерті. Вона єдина, хто присягнув перед Богом у вірності і послусі вам.
Як можна розказувати анекдоти на тему жіночих вад. Звісно, що вони є у всіх, ми також не без них. Я не розумію, як можна йти на забаву без дружини?! Як можна їхати кудись без дружини?!
Від дня нашого шлюбу і до сьогодні, ми розлучались лише раз і то на 36 годин, виключно через обставини, які були настільки жорсткими, що їх не вдалось ні поламати, ні обійти. Хтось скаже, що ми попали у петлю взаємозалежності, але це не так. Ми в повноті є самодостатніми. Кожен із нас продовжує розвиватись, як особистість, ми постійно вдосконалюємось і розвиваємось. При цьому ми завжди підтримуємо і допомагаємо у цьому одне одному. Адже суть союзу у спільності: чоловік повинен старатись пізнати свою дружину і забезпечити всі її фізичні і духовні потреби; а жінка повинна підтримувати і допомагати своєму чоловікові у підкоренні все нових і нових вершин.
Знаю, що більшість із тих, хто читатиме цей текст, почнуть обурюватись і бризкати гнівними думками, якщо не словами. Адже я вступив у шлюб всього лиш 10 місяців тому. Фрази «Ось поживете 10 років разом, тоді будете філософствувати!», «Та ти занадто молодий, щоб робити якісь висновки», стали вже свого роду еталонними для молодих людей, особливо для тих, які знають трішки більше від інших. Можливо такі люди і праві в чомусь, можливо навіть у всьому. Не заперечую. Та я знаю, що кризи, які подружжя переживають у перший, десятий, тридцятий рік подружжя – це лише фікції, які так глибоко вкорінились у свідомості нашого суспільства, що навіть майже ідеальні подружжя починають страждати манією кризи.
Якщо вже і виникає криза, то замість постійних сварок і гримання дверима допоможіть одне одному. Адже кризи виникають там, де є брак любові, де проростає егоїзм. Якщо ви зможете запхати свій егоїзм до кишені і заставите себе допомогти своїй дружині, чи дружина постарається вникнути у проблеми, які бушують у голові чоловіка, прикладе зусиль, щоб їх зрозуміти, то кризи ніяк не впливатимуть на ваші стосунки.
В такому випадку ви станете тільки ближчими. Коли партнер відчуває підтримку і хоча б натяк на боротьбу із егоїзмом із вашої сторони, то це вже величезний крок. Надзвичайно важливим є подолання егоїзму. Для прикладу перший місяць подружжя, я надривав звивини у мозку, щоб знайти більше ресурсів для забезпечення потреб своїх та ще й дружини. В кінці цього першого місяця я зрозумів, що коли ти ставиш потреби дружини вище від своїх, то автоматично стає легше жити. Адже егоїзм не дозволить вам обділити себе, але в такому випадку, коли ви дбаєте в першу чергу за дружину, виходить задовільнити всі її потреби і заодно, попри все ви задовільняєте і свої потреби. Так легше. Є багато прикладів, коли людина, переступаючи через власне «я» і віддаючи цілого себе іншим, отримувала в рази більше, ніж коли б вона працювала тільки на задоволення власних потреб.
Чоловік, який дбає про дружину – дбає про себе. Яка дружина не захоче допомогти своєму чоловікові, коли побачить, що він живе для неї, а не для себе?! Тільки нерозумна жінка. Який чоловік покине дружину заради коханки, коли бачитиме, що дружина живе тільки для нього? Коли ви зрозумієте, як добре бути у спільності із чоловіком чи дружиною, тоді ви більше не захочете плекати власне “я”. Іноді воно буде вигулькувати то тут, то там. Та якщо ви не будете іти на поводу егоїзму, з часом такі вигулькування стануть надзвичайною рідкістю. Любіться! Це головне! Любіть Бога і одне одного! Тільки тоді будете по справжньому щасливими!
Дамян Вільчинський
