Війна на Донбасі поставила багато питань про сучасне озброєння та оснащення вітчизняної армії
Одним з досить проблемних моментів стала наявність і ефективність засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ). Хоча до початку війни наша військова промисловість виробляла досить сучасні зразки, однак грошей їх купувати не було і всі вони йшли на експорт.
Голос українською презентує перекладену статтю військового історика Михайла Жирохова, що була опублікована у виданні “Деловая столица“.
Типовий приклад – донецьке ВАТ “Топаз”, яке виробляло станцію радіотехнічної розвідки “Кольчуга-М”, а також комплекс перешкод засобам радіозв’язку “Мандат-Б1Е”.
Принцип роботи “Кольчуга-М” заснований на пасивному відпрацюванні радіосигналу засобів радіолокації противника. На думку більшості фахівців, така технологія дозволяє звести нанівець встановлені на літаках і вертольотах елементи стелс-технологій. До того ж виявлені об’єкти не зможуть дізнатися про те, що вони виявлені, і, відповідно, вжити заходів чи виявити сам комплекс.
А “Мандат-Б1Е” призначений для придушення наземних каналів зв’язку, а також постановки радіоперешкод як по частоті і часу, так і загороджувальних – в зоні 60 км по глибині і 90 км по фронту.
Ці два зразки досить активно виготовлялися і експортувалися – та ж “Кольчуга” до Китаю, Туркменістану, Грузії та Ефіопії. До чотирьох “Кольчуг” було закуплено і для потреб української армії.
Навесні 2014 року один такий комплекс був захоплений росіянами в Криму. Крім того, ще два комплекси стали російськими трофеями в травні-червні 2014 року безпосередньо при окупації Донецька.
Влітку 2014 року наші спецслужби провели безпрецедентну за своїми масштабами операцію, коли буквально з-під носа росіян з підприємства-виробника була вивезена документація як на “Кольчугу”, так і на “Мандат”. І, що найголовніше, евакуйовані основні фахівці з сім’ями.
В результаті вже з 2016 року в Запоріжжі на підприємстві “Іскра” йдуть роботи по відновленню виробництва унікального комплексу. Однак, судячи з останніх даних, без російських комплектуючих простіше створити абсолютно новий комплекс з нуля.
Тому “запорожці” зосередилися на іншому, більш перспективному, на їхню думку, проєкту – співробітництво з провідним виробником РЕБ в світі французькою фірмою Thales Group.
Вже у 2015 році для “Іскри” вдалося закупити чотири комплекти портативних тактичних систем радіоелектронної розвідки і пеленгації TRC6200-DF, а на наступний рік – кілька комплектів систем радіоелектронної протидії TRC274 SDJ. Останній дозволяє глушити вибухові пристрої з радіопідривачем на дальності до 500 м. І ось не так давно були куплені ще 3 TRC6200-DF і 2 TRC274 SDJ на суму $ 8,926 млн.
У 2018 році пішли бадьорі заяви керівництва заводу “Іскра” про те, що дуже скоро буде запущено спільне виробництво нових зразків систем РЕБ. Йшлося про розробку спільного зразка контрбатарейної РЛС і оглядової радіолокаційної станції.
Однак, як видно, на нинішньому етапі мова може йти максимум про викруткове складання з використанням окремих елементів вітчизняного виробництва. Адже відставання в елементній базі від Заходу все-таки досить значне, а варто визнати, що створювані до 2014 року зразки були здебільшого продовженням радянської традиції на все тій же радянській елементній базі. Проте вони користувалися попитом у традиційних покупців подібних пострадянських систем.
У той же час бойові дії проти кадрових частин російської армії, озброєних подібними зразками, уже вимагають інших підходів і іншої філософії виробництва і застосування.
З наявних сил і засобів в початковий період війни на додаток до двох вже існуючих батальйонів РЕБ, були сформовані дві роти РЕБ. Також почався пошук шляхів закупівлі нових зразків озброєння за кордоном і модернізації штатних зразків.
Так, в 2014 році в Німеччині були закуплені кілька пристроїв PR100 фірми Rohde & Schwarz для контролю радіоефіру в діапазоні від 9 кГц до 7,5 ГГц. Причому, незважаючи на те що цей пристрій незначної дальності (всього лише до 30 км) і навіть проходять як цивільні, через те що Міністерство оборони ФРН не видавало ліцензії, їх довелося закуповувати через Сінгапур.
Різними шляхами з 2014 року в Німеччині і Франції вдалося закупити лише 39 комплектів РЕБ, що дозволило дещо знизити потреби в подібній техніці тактичного призначення. Однак уже апарати ротного рівня і вище нам пропонувалося розробляти самостійно.
Таким чином, можна говорити, що в такій складній сфері, як виробництво засобів радіоелектронної боротьби, дуже непросто очікувати якихось значних успіхів за такий малий термін. Проте завдяки тому що за час незалежності вдалося в основному зберегти виробничий потенціал, вже в найближчі пару років ми можемо побачити ефективні зразки, які будуть якимось гібридом західних і пострадянських технологій.
