Люди завжди пам’ятають прекрасне.
Місто в нервовому стані . Пан отаман святкують, правда ніхто не знає що, ну це нічого. Третій день пиятика.
Спочатку за містом був парад і салют. Ну, до пострілів вже всі звикли, тому якось не звернули увагу на особливу урочистість залпів.
Ми прикордонні. У нас, то набіги, то віджимання, то просто по-п’яні хтось стрілить в квартирі, або в центрі міста. Загалом, дикий край. Був Донбас, став Сомалізм.
Пан отаман красиво проїхалися центральною вулицею міста, розмахуючи шаблею, і випиваючи, через кожні п’ять метрів чергову чарку під втомлені і рідкісні крики «любо» вишикуваних для параду козаків.
Пиятика в ресторані, на тлі голодних смертей стареньких і дитячих непритомності, а також відмови України платити пенсії і затримки зарплати на шахті, була більше схожа на збори самогубців в глибокій депресії. Не підспівували навіть тамаді, яка намагалася розвеселити публіку і навіть не стрілялися за шинком. Рядові козаки задумливо крутили чарки на столі, позираючи в сторону високопоставлених руських гостей.
Поки пани святкували, населення теж вирішило долучитися до дійства, як же влада без вшанувань.
Смутні дні вимагали яскравих фарб, а душа, дійсно хотіла розвернутися. Народ у прикордонній зоні з гумором і завжди до свята готовий, навіть у військово-польових умовах. У нас все неоднозначно, як і ставлення до війни, влади, бардаку, так і ставлення до отамана. Тут у кожного свій гумор і своє бачення свята, своє бачення влади в місті, тому вітання було креативним.
Будинок пана отамана, під’їзд і асфальт навпроти, були розфарбовані жовто-блакитними фарбами. Я б навіть зазначила, яскравими блакитно-жовтими. І навіть не яскравим, а такими єхидновато-усміхненим жовтим і неухильно-сяючим блакитним.
Так як пан отаман приїхали додому пізно, то святкове розфарбування помітив тільки вранці . Боже ж ти мій, як вони кричали. Як вони радісно стріляли в асвальт, двері, стіни і висококультурно матюкалися, мабуть все ж сподобалося. Все таки не дарма люди старалися, красиво вийшло – з душею. Ось бачите, я завжди говорила, війна війною, а люди все одно до прекрасного тягнуться. З днем чого там у вас, пане отамане!
Дописувач:
