Приклад Ізраїлю зі створення укриттів – “мамад” доволі часто наводять, як найбільш вдалий, але там є свої вкрай важливі нюанси
Джерело: Defence Express
У Ізраїлі питанням цивільного захисту населення та створенням бомбосховищ на державному рівні зайнялись вже на третій рік незалежності – у 1951 році, який закріпив створення укриттів. З огляду на всю історію країни, рішення було стратегічно успішним.
Спочатку це були окремі укриття з бетону, до яких ще необхідно було добігти. З 1972 року укриття почали встановлювати у підвалах житлових будинків.
Але у 1992 році було прийнято рішення відмовитись від цієї практики. Й мова не йде про те, що загальні бомбосховища зникли, навпаки, ідею укриттів на випадок, якщо ракетна атака застала на вулиці розширили й тепер вони є на автобусних зупинках та інших громадських місцях.
Мова йде про зміну підходу саме відносно “побутових” бомбосховищ, й була прийнята норма зі створення укриттів-“мамад”. Ці укриття знаходяться і є безпосередньою частиною житлового будинку, вони індивідуальні для кожної родини.
Й мова йде саме про кімнату, яка весь інший час використовуються у житті, це може бути спальня, дитяча кімната, зала. Тобто у випадку загрози все що необхідно – перейти туди, чи залишиться, зачинити бронеставні на вікні та броньовані двері. Мінімальна площа – 9 кв. метрів. Товщина стін з армованого бетону для зовнішньої стіни становить 35 см (для деяких небезпечних районів існували норми щодо 50 см), внутрішніх – 20-25 см.
Враховуючи те, що головною загрозою є некеровані реактивні снаряди “Кассам”, то в цілому достатньо, тим паче, що ефективність “Залізного Купола” складає 90% й взагалі більше мова йде про захист від уламків. А з огляду на загрозу використання терористами хімічного озброєння, в “мамад” встановлюється повітряний фільтр, а саме приміщення має бути герметичним.
Чому в Ізраїлі від “громадських” укриттів перейшли на “індивідуальні” тепер добре розуміють українці. По-перше, підльотний час балістичних ракет вимірюється у хвилинах. По-друге, проблема ігнорування повітряних тривог серед суспільства існує. По-третє, утримувати укриття для держави, навіть для Ізраїлю, дорого.
Й здається, що рішення просто ідеальне, не треба посеред ночі одягатись, бігти, сподіватись, що сховище відкрите. Поки не додати, що обов’язок створити “мамад” покладений на власника будинку, зокрема й приватного, якщо мова йде про індивідуальну забудову, або на забудовника багатоквартирного будинку. До речі останньому краще будувати саме “мамад” у кожній квартирі, ніж загальне укриття, бо “мамад” продається, як житлова кімната.
“Мамад”
Ця норма стосується всіх будівель створених після 1992 року та добудов до старіших будинків, якщо їх розширюють на понад 12 кв. метрів. Якщо мова йде про старі багатоквартирні будинки, то необхідна згода 60% власників.
Таким чином далеко не завжди приклад будь-якої країни можливо одразу застосувати до іншої. Більше того, така робота проводиться не просто роками – десятиріччями і є лише частиною глобальної оборони Ізраїлю. Де кожна дитина знає, що їй робити під час тривоги, а кожен дорослий вміє у руках тримати зброю.
Й це стосується не тільки України. Зокрема у Німеччині у 2007 році уряд вирішив перестати фінансувати 2000 укриттів й їх залишилось близько 600 на всю 83-мільонну країну.
