Блаженніший Святослав: «Українська Церква – приклад свідчення істини»

“Мабуть, буде важко повірити, але сьогодні мучеників є більше, ніж у перші століття”, – сказав Папа Франциск у своєму молитовному наміренні на березень під назвою “Визнання прав християнських спільнот”. Є багато людей, що віддають своє життя за Євангеліє, і про це, як завжди, говорять надто мало.

Нещодавній напад у церкві Йоло, Філіппіни, невизначена доля отця Далл’Ольйо – це лише деякі приклади … Показова історія мучеництва нашого часу – це, звичайно, Українська Церква. Про це йдеться в книжці “Скажи мені правду”, опублікованій видавництвом Cantagalli, у якій о. Паоло Асолан, директор інституту пасторального богослов’я Папського латеранського університету і відповідальний за постійну формацію Римського вікаріату, розмовляє з Блаженнішим Святославом, Предстоятелем Української Греко-Католицької Церкви. Про головні теми книги “Скажи мені правду” та власний досвід спілкування з Блаженнішим Святославом о. Паоло Асолан розповідає в інтерв’ю для “Радіо Ватикан-Італія”.

Отже, чи правда, що свідчення в мучеництві зміцнює віру?

– Так, крім усього іншого, Україна перенесла два мученицва – ідеологічне мучеництво проти християн, яке було результатом сталінізму, та винищення голодом, заподіяним країні під час примусової колективізації землі, коли всі родючі території були оточені військами, постачання харчів було перерване, а людей полишили на голодну смерть. Померли від шести до восьми, можливо, навіть до десяти мільйонів людей …

Ідеться про соціальне, політичне, ідеологічне і навіть релігійне переслідування?

– У центрі релігійного переслідування стоїть особливий, винятковий випадок Української Греко-Католицької Церкви, переслідуваної не стільки за свою віру в Ісуса Христа, скільки за єдність з Римом. Свідчення її мучеників полягають у тому, що єдність з Єпископом Рима є частиною депозиту віри. Хоча ми інколи недооцінюємо цей фактор, а в Україні цього було достатньо, щоб померти.

Окрім конкретних богословських тем у книзі-бесіді між священиком-професором богослов’я і Главою УГКЦ йдеться про українську історію як приклад того, чим віра повинна і могла б бути в іншій половині Європи (ви чітко посилаєтеся на знаменитий вислів про дві легені). Чого нас вчить історія України?

– Я думаю, що перший аспект пов’язаний із переданням істини: історія України – це історія євангелізованих Сходом людей, які, однак, відразу ж зрозуміли цю євангелізацію як континентальне відкриття до Європи, розглядаючи віру як фактор єднання. Перехід від язичництва до християнського монотеїзму також був наслідком відкриття того, що різних людей робить одним народом. І мені здається, що в цей момент (пошуку політичного об’єднання паралельно з течіями розпаду в Європі) дуже цікаво розглядати релігійний фактор як фактор єднання, сопричастя, відкритості та розвитку. Хочу згадати приклад кардинала Йосифа Сліпого, одного з великих попередників Блаженнішого Святослава, який був висланий в Сибір. Він відправляв Євхаристію, вливаючи вино в лінзи окулярів. Сила його віри, яка прощала тих, хто його переслідував, проявлялася також у постійному пошуку істини у час індоктринізації, що відбувалася в таборах. Ті, хто перебував у трудових таборах, повинні були брати участь у заняттях з “ідеологічного виховання”. У розпал того періоду сталася криза на Кубі, кульмінація радянського імперіалізму … Коли все свідчило про поширення цієї ідеології, він говорив: “Ця ідеологія помре, тому що вона не говорить правди”.  Сама праця з інкультурації віри за греко-католицькою формою в університетах і школах, які він засновував у різних частинах світу, базувалася на принципі: культура і освіта можуть бути сприятливим середовищем для євангелізації. І саме це формувало той середній клас, який розстріляла, знищила революція, але який згодом призвів до відродження України.

Отже, досвід різного роду мучеництва лише зміцнив віру українського народу. У ваших запитаннях звучить приховане звинувачення Заходу, здається, “спить” …

– Захід сам себе “забальмазував”. Українська Церква завжди вела діалог з суспільством. Будучи вільною від необхідності задовільняти політичну владу, вона одержала можливість стати справжнім ферментом у сім’ях і школах, і це, якщо хочете, є ще одним шляхом мучеництва або свідчення істини. Так, починаючи з цього конкретного внеску у повсякденне, звичайне життя, відбувається зустріч, завдяки якій людина сприймає Бога не як незнайомця чи ворога, а як Особу.

За що ви хочете подякувати вашому співрозмовнику після цієї бесіди?

– … за своє вільне дихання, коли я його слухав. Іноді дискусії і порівняння радше обтяжують і загострюють проблеми. А я відчував, що під час нашої розмови у дусі євангельської простоти ці вузли немов би розв’язувалися … так ніби в давно закритому приміщенні хтось навстіж відчинив вікно.

Лаура де Лука – Ватикан
Переклад з італійської Секретаріату Глави УГКЦ в Римі