З 27 по 31 травня 2016 року в Чикаго пройшло засідання Постійного Синоду. Блаженніший Святослав та владики УГКЦ провели чергову сесію Синоду, побували в українській католицькій школі та поспілкувалися з українською громадою Іллінойсу.
Традиція проводити сесії Постійного Синоду в різних єпархіях УГКЦ вже існує впродовж багатьох років і виявилася корисною як для єпископату, так і для місцевих українських спільнот. Перебування представників Синоду Єпископів на чолі з Предстоятелем Церкви завжди стає доброю нагодою взаємного пізнання, спільної молитви та обміну духовним і душпастирським досвідом.
У неділю, 29 травня, в Чикаго відбулася Божественна Архиєрейська Літургія у катедральному храмі Святого Миколая, яку супроводжував чудовий хоровий спів. Після Божественної Літургії Блаженніший Святослав особисто поблагословив українських військових, які проходять в Чикаго лікування після важких поранень та реабілітацію.
В цей же день чиказька громада зібралася на святковий обід, де Блаженніший Святослав виступив із звертанням до присутніх та подякою за допомогу Україні.
«Ми разом переживаємо історичну подію, – сказав Його Блаженство. – Постійний Синод завітав сьогодні до вас. Цим жестом ми хотіли висловити свою вдячність і признання усім вам – нашому славному місту Чикаго, чиказькій Єпархії та усій нашій греко-католицькій церкві в США – за все те, що наша громада тут робить для церкви, для українського народу та української держави».
Після зустрічі мені випала унікальна нагода поспілкуватися з Блаженнішим Святославом та задати йому декілька запитань.
– Ваше Блаженство, чи можливе на сьогоднішній день створення єдиної адміністративно незалежної від інших держав Церкви в Україні? Чи є передумови створення в Україні єдиної помісної автокефальної Церкви? Багато моїх друзів вважають це таким же важливим питанням, як і те, що від 1054 року нам потрібна загальна єдність християнства.
– Якогось проекту об’єднання церков я вам запропонувати не можу. Те, що усі християни, віруючі повинні шукати єдності церкви, – це є заповіт Ісуса Христа. Усі ми знаємо, ЩО треба шукати, ЧОГО треба прагнути. Чого ми до кінця не знаємо – ЯК цього досягнути.
Поділ Церкви відбувся внаслідок людських гріхів, яких дуже багато назбиралося впродовж століть: різного роду упередження, певні догматичні суперечки.
Сьогодні в українському суспільстві існує суспільний запит на церковну єдність і є певні пошуки шляхів єднання Церков. Наприклад, Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ (о) на своєму єпархіальному соборі вирішила шукати шляхи євхаристійного єднання та адміністративної єдності з УГКЦ. По суті, йдеться про канонічну єдність УАПЦ (о) з УГКЦ. У важкі для України часи це чудове рішення, яке має стати прикладом для інших українських православних Церков. Тобто, ми працюємо у цьому напрямку.
Коли йдеться про інші Церкви, то якоїсь чіткої моделі їхнього об’єднання сьогодні не існує. Можливо через те, що часто схеми єдності є людські і походять від людини. А насправді єдність Церкви – це перш за все дія Духа Святого.
– За спостереженнями сучасних психологів, психотерапевтів та сімейних радників сучасна сім’я переживає сьогодні так звану «кризу віри». За часів моєї юності, при комуністичному режимі, ми таємно вінчалися та хрестили наших дітей з благословення наших батьків та дідів-прадідів. Це було так природньо, як дихати, як любити і вірити в Бога. Сьогодні частина молодих сімей живе без шлюбу, обходиться без хрещення дітей, розлучається при перших же труднощах.
Ваше Блаженство, чому таким важливим є шлюб і збереження сім’ї?
– Господь Бог бачив неміч людини й те, що навіть людське кохання може бути тимчасовим, миттєвим почуттям. Людська сила не завжди є достатньою, для того щоби навіки поєднати двох. Саме через те сім’ю, як єдність, нерозривну єдність і плідну єдність чоловіка і жінки, Ісус Христос підняв до рівня Святого Таїнства. Святе Таїнство – це не якісь юридичні кайдани, які накладаються на руки тих, хто кохає один одного. Це сила Духа Святого, який підсилює людську здатність любити. Те, що людина не може поєднати, поєднує сам Бог.
Кожна людина хоче бути любимою, любити і хоче любити вічно. Саме через те, що людина потребує Божої сили, щоб справді вміти, бути здатною любити, ми кажемо, що людська сім’я потребує благодаті Духа Святого, потребує Таїнства.
Без Таїнства шлюбу співжиття чоловіка і жінки є крихке, воно дуже легко може розпастися.
Отож, Божа любов виходить назустріч любові людській і робить тоді з двох одне. Лише так справді можна творити щасливу сім’ю.
– Чи можна навчити людей бути щасливими? Наприклад, починаючи з дитячого віку?
– Ми говоримо не так про навчання бути щасливими, як про різні етапи приготування до шлюбу. Дуже часто хтось згадує про те, що треба готуватися до шлюбу за місяць до одруження. А насправді приготування до шлюбу – це виховання у дитини здатності любити іншу людину.
Ми розрізняємо три етапи підготовки до подружжя.
Найперший – це виховання дитини в повазі до іншого. Інакше, без поваги, вона не буде вміти любити іншу людину.
Другий етап – статеве виховання. Коли хлопець і дівчина починають дозрівати і усвідомлювати себе чоловіком і жінкою, дуже важливо навчити дитину, підлітка відкрити таємницю своєї статевості, зрозуміти, що означає цей дар і як правильно допомогти цьому дару розквітнути.
Це питання дуже делікатне і не може відбутися без особистої участі батьків, тому що на найбільш інтимні запитання мають відповідати дитині тато і мама. Школа і церква можуть тільки допомогти їм, але батьки не можуть бути усунуті від цього процесу.
Третій етап – безпосереднє приготування до шлюбу. Воно починається тоді, коли хлопець і дівчина намагаються усвідомити: чи мій обранець є дійсно тією людиною, якій я хочу віддати своє життя і з якою я хочу провести усе своє життя аж до смерті? Це етап розуміння особи, яка має стати даром для мене і для якої я повинен стати даром всього життя. Якраз на цьому, третьому етапі, важливо поцікавитися: чим церква може мені допомогти?
У нас є різні програми приготування до подружжя, які допомагають на шляху до створення здорової, повноцінної сім’ї.
Коли ми правильно пройшли дорогу виховання, дозрівання і безпосереднього приготування до подружжя, тоді Господь Бог посилає нам Благодать Духа Святого. Ми маємо ту основу, на яку Благодать Духа Святого може зійти і спочити.
Отже, є Божа сторона приготування до цього таїнства, а є людська сторона. Якщо ми не будемо легковажити цим питанням, коли ми перестанемо сприймати подружжя на рівні сентиментальному або лише меркантильному, а справді сім’я буде для нас Таїнством любові, що єднає навіки, тоді ми можемо бути щасливими.
– За кордоном, особливо на американському континенті, ми усі вже майже «звикли» до толерантного відношення влади та населення до парадів так званих «сексуальних меншин». Наша українська громада просто не звертає на них увагу, вони ніби живуть на іншій планеті, по-своєму одягаються і сповідують інші моральні принципи. Проте, я ніколи б не повірила, що у самому серці нашої України, в Києві, може бути організовано такий парад – чи то на захист прав гомосексуалів, чи то для пропаганди їхнього способу життя. Тут, у США, в пресі час-від-часу «випливають» наукові обґрунтування, випадки дискримінації та гучні скандали, пов’язані з ними, як мені видається, щоб час-від-часу привертати до них увагу.
Ваше Блаженство, як Україні уникнути цих помилок? Яку роль може відіграти духовенство для захисту наших моральних цінностей?
– Церква намагається з розумінням ставитися до тих чи інших особистих почуттів чи уявлень, які часом людина може мати про себе. Хоча церква абсолютно не схвалює пропаганду гомосексуалізму, як певного типу поведінки.
Чому? Тому що ми основуємо нашу віру, наше уявлення про людину і її покликання на основі Божого Слова, Святого Письма. Тут ми читаємо, що Господь Бог створив людину чоловіком і жінкою та покликав їх до єднання у подружжі. Сучасні теорії, які заперечують це, особливо теорії гендеру, по своїй суті є атеїстичними. Ті уявлення, які сьогодні широко пропагуються, заперечують сам факт, що людина була сотворена Богом. Що наше життя, нашу стать ми отримуємо, а не самі творимо.
І тут виникає різниця в тому, що навчає церква на основі Божого Слова, на основі віри в Бога-Творця, і що сьогодні несуть людині сучасні теорії про людську статевість.
Церква ніколи не засуджує грішника, але засуджує гріх. Церква з розумінням ставиться до тієї особи, яка відкриває у собі певні гендерні тенденції, але не схвалює певного типу поведінки, яку пропагує ця особа.
Це є позиція Католицької Церкви з цього питання.
– Україна і Євросоюз. Одні вважають, що прагнення України до Євросоюзу – це помилка. Що потрібно використовувати допомогу, яку вони нам надають, але залишатися вільними. Проте, більшість опитаних журналістів вважає, що Україні слід стати членом Європейського Союзу. Серед чинників, що стоять на заваді членству України в ЄС, головними, на думку більшості журналістів, є два: проблеми з демократією в Україні та недостатній економічний розвиток України. Істотно значимими є також низький рівень життя населення України та позиція західних держав-членів ЄС, які не хочуть приймати Україну до ЄС.
Ваше Блаженство, чи вважаєте ви, що євроінтеграція має стати головним і незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України, основою стратегії економічного та соціального розвитку України на наступне десятиріччя?
– Ще далеко перед Революцією гідності – це був, якщо я не помиляюся, вересень 2013 року – представники усіх Церков і релігійних організацій України, включно з московським патріархатом, підписали лист-звернення до очільників Євросоюзу про євроінтеграційні прагнення українського народу.
Пам’ятаймо, що Україна зробила свій вибір на користь європейської сім’ї народів ще у часи святого князя Володимира, коли прийняла християнство. Я би не протиставляв між собою тих дві дійсності: утвердження своєї незалежності, а відтак, скажімо, нашого цивілізаційного руху у європейську сім’ю народів. Бо це є два етапи того самого процесу. Ми можемо лишитися вільною незалежною країною і протистояти загрозі асиміляції зі сходу лише тоді, коли ми будемо справді повноцінним членом сім’ї європейських народів. От, наприклад, одна дуже проста ідея. Очільники російської держави заперечують існування українського народу як такого, його культури, самобутності, а відтак заперечують його право на існування в окремій державі.
Якщо Україна і ми, як народ, будемо поглинуті цією спільнотою, цим євро-азійським простором, у нас є всі небезпеки зникнути. Як народ, як нація, як культура.
Очевидно, що рухаючись в Європу, ми повинні в Європу щось принести. Україна буде цікавою для європейської цивілізації, коли збереже свою самобутність. Коли Україна прийде туди не як бідний прохач, але як народ з багатою культурою, з багатою духовною спадщиною. Бо, насправді, ми маємо що сказати світові і маємо чим з ним поділитися.
Дефакто, події на Майдані, Революція гідності – це було свідчення європейських вартостей. Сьогодні дуже часто виявляється, що Європа забула про своє коріння. Важко повірити, щоби якийсь європеєць був здатний віддати своє життя за “європейські цінності”, а Україна кожного дня жертвує своїми найкращими синами і дочками.
Найфундаментальнішою з тих вартостей є гідність людської особи. Тож, я вважаю, що Україна в своїй історії є європейським народом.
– Ваше Блаженство, ви сьогодні у своєму виступі перед українською діаспорою Чикаго підкреслили, що на Сході України продовжуються бої, гинуть наші військові – Україна потребує допомоги. Світові ЗМІ сьогодні мовчать про це, тому наше завдання – донести правду про війну до американців (французів, італійців, греків, англійців і т.д.), кожний на своєму місці. Дослівно ви сказали:
«… важливо для нас усіх, де б ми не жили, щоб ми не робили, доносити правду. Правду до світової спільноти, правду навіть до світової релігійної спільноти про біль України. І тому я сьогодні звертаюся до кожного з вас: там де ви є, там де ви сьогодні працюєте і живете, кожного дня невтомно свідчіть про Україну».
Чи ви вважаєте, що кожний з нас – будівельник, кухар, продавець, лікар і т.д. – може допомогти Україні?
– Кожний з нас мусить зрозуміти, що ця війна є справою усіх нас. Ми не можемо перекласти, наприклад, завдання захищати нашу країну лише на солдатів, які знаходяться на передовій. Ми мусимо їх підтримувати: нашою молитвою та, при можливості, матеріально. Ми мусимо працювати кожен на своєму місті, тому що Україна повинна жити і розвиватися. Отже, кожен українець, де б він не жив, має своє місце у цій борні, своє завдання і своє покликання.
Кожен лише мусить зрозуміти: «Де знаходиться мій блокпост?»
І от, повертаючись до вашого запитання, дуже багато людей у світі не знають про те, що діється в Україні. І наш святий обов’язок, тих, хто знають, – свідчити правду. Чи то усним словом, чи друкованим, коли ми описуємо мовою тієї країни, в якій проживаємо, про події у нашій Батьківщині, чи в який-небудь інший спосіб.
Я вважаю, що, спілкуючись зі своїми ближніми, друзями, зі світом, ми в тому спілкуванні мусимо бути свідками правди. Тоді і справді у великій мірі ми можемо сповнити своє завдання. І світ дізнається правду, але дізнається правду через нас.
– Ваше Блаженство, ви багато подорожуєте і зустрічаєтесь із представниками української діаспори у різних країнах світу. Чи вважаєте ви, що українська діаспора, при тому, що вона насправді багато допомагає своїй рідній країні й АТО, може відіграти важливу роль в нашій перемозі?
– Українська діаспора є набагато сильніше пов’язана з Україною, ніж вона собі уявляє. Ось, скажімо, воскресіння України, проголошення її незалежною 25 років тому воскресило й українську діаспору.
Я це дуже добре уявляю, тому що 1 грудня 1991 року я був у Аргентині, а 5 грудня, коли Аргентина однією з перших визнала незалежність України, усі українці тієї країни з’їхалися до Буенос-Айресу для багатотисячної маніфестації. Сам факт проголошення незалежності України збудило українську громаду. Українці в другому-третьому-четвертому поколінні нараз почали цікавитися своїм корінням, подіями в Україні, вивчати українську мову. Вони були гордими, що є українцями.
Те саме можна сказати про глибинний зв’язок з діаспорою в часи Майдану і сьогодні, коли ми переживаємо агресію Росії проти української держави.
Ці події колосально пробудили усю нашу спільноту по цілому світі. Це стало внутрішнім мотором діаспори – люди починають відчувати обов’язок щось зробити для цієї стражденної України. Дуже багато наших земляків, які давно виїхали з України й не дуже ототожнювали себе з українським народом – належали до різних спільнот і організацій, які були під впливом російської пропаганди, – повертаються до української громади. Де звучить російська мова, вони відчувають себе чужими.
Тому відбуваються дуже глибокі, глибинні процеси такого становлення української свідомості в новітніх часах, як в Україні, так і за її межами. Як я вже сказав, українська діаспора сильніше пов’язана з Україною, ніж вона собі уявляє.
Чи може вона щось зробити, допомогти? Очевидно. Це можуть довести усі ті зусилля, які наша діаспора докладала і докладає, щоб допомогти постраждалим в Україні – сотні тисяч тонн гуманітарної допомоги! А скільки наших воїнів проходять реабілітацію в наших громадах на Заході, скільки волонтерів приїхало до України!
***
Блаженніший Святослав виявився надзвичайно освіченою, інтелігентною, глибокомислячою та цікавою людиною. Його можна було б слухати безкінечно, та, на жаль, наша зустріч була обмежена часом.
Я вважаю, що кожен з нас, українців, повинен прислухатися до мудрих слів Патріарха, які допомагають, як і в особистому житті, так і у волонтерських справах.
«Дозвольте вам подякувати за те, що ви робите, – підсумував Його Блаженство. – За ту допомогу, яку ви вже надали і продовжуєте посилати Україні. Тільки прошу вас – моліться за Україну. Ворог нас ніколи не подолає, тому що правда за нами. Кожний з вас – відчувайте себе на передовій. Того виду фронту, того виду війни, яку ми маємо побороти сьогодні відповідно до свого покликання.
Україна є і Україна буде!»
