«Коли нам по телефону знайомі з Росії казали, що тут бандерівці, я сказала, що мені все одно! Люди тут точно не гірші за тих, що зараз в Криму усе це витворяють», – розповідає на львівському пероні кримська татарка. Вона щойно приїхала з Сімферополя до Львова – до зовсім незнайомих людей, аби вберегти молоду доньку, двомісячну онуку та дворічного онука від інших незнайомців, що зайшли з Росії.
Кримчани їдуть до Львова вже два тижні – з часу введення російських військових на півострів. Сподіваються, що ненадовго…
Здебільшого з Криму виїжджають жінки і діти, не лише кримські татари, але й українці та росіяни. Це звичайні мешканці чи члени сімей військовослужбовців, які перебувають у Криму і яким «зелені чоловічки» з Росії погрожують розправою. Здебільшого, це жінки з малими дітьми. Хоча є й цілі сім’ї, які вже кілька днів живуть у Львові, а сьогодні прийшли зустрічати ще й родичів.
У середу, 12 березня, наприклад, приїхало більше 60 людей. Дехто з великими сумками, дитячими візками, рюкзаками. Хтось встиг взяти тільки найнеобхідніше.
Кримськотатарських жінок можна впізнати за характерними хустинами, у деяких обличчя повністю закрите. Вони спокійні і не дуже говіркі. Просять не фотографувати їх – аби не впізнали ті, хто може нашкодити родичам, які залишились в Криму.
Тим не менш, на коротке спілкування з ZAXID_NET дехто з них погодився.
Ельмаз близько 30 років, вона приїхала з двома дітьми дошкільного віку. І з подругою – у тої троє малих дітей.
«Ми з Сімферополя приїхали. А чоловік залишився в Криму, бо це наша батьківщина. Родичів там також дуже багато. А я вирішила їхати сюди для безпеки дітей. Іншого виходу немає», – каже Ельмаз. Її поселять у Радехівському районі Львівщини.
Татарка з онуками і донькою більш багатослівна. Просить називати її Гуля, їй за 50. Каже, «Гуля» нам буде зрозуміліше, бо насправді татарські імена складні.
Її з донькою і двома онуками прийняли до себе незнайомі люди, які живуть «десь у Львові». Тим не менше, Гуля зізнається, що їхати сюди, на Захід України, щодо якого в Криму є багато стереотипів, зовсім не було страшно.
«Не знаю, чому мені мало б бути страшно. Я довіряю українцям! І коли нам по телефону знайомі з Росії казали, що тут бандерівці, то я сказала, що тут – не гірші за тих, що зараз там (в Криму) все це витворяють… Сини вдома залишились. Переживаємо, щоб тільки там все добре було. Дуже переживаємо…» – каже Гуля.
Татарину Алі на вигляд років 40. Несе через перон великі сумки в обох руках. Як виявилось, приїхав не щойно, а вже три дні живе у Львові з дружиною та трьома дітьми. Сьогодні ж зустрічає з Сімферополя сестру і малих дітей.
«Наші приїжджають сюди групами. Допомагаємо їм облаштовуватись», – розповідає Алі.
Львів’яни, у яких він поселився з сім’єю, віддали їм половину свого особняка. Не чекаючи запитань про якісь страхи, Алі сам одразу ж запевняє: «Росія обманювала, що це – «бандери». Насправді, це дуже порядні, моральні і культурні люди, які півбудинку свого віддали нам! Наші родичі, старші люди, чекають, коли нормалізується ситуація. Але якщо в Криму буде загострення, то приїдуть сюди, до нас».
Лише одним сімферопольським потягом 12 березня до Львова приїхало 56 кримчан, хоча очікували на 64.
«Дві сім’ї не приїхали, їх чомусь не випустили з Криму… Приїзд людей організовуємо практично щодня. Це не лише потяг із Сімферополя. Люди їдуть і з пересадками. Щодня приїжджає близько 100 людей. Їх поселяють в себе волонтери, але маємо також базу санаторіїв, невеличких готелів, які готові приймати кримчан. І навіть невеличкі зелені садиби, які розраховували заробити взимку, але цього так і не вдалося (через погоду), беруть до себе людей», – розповідає начальник відділу соціальних програм департаменту соціального захисту населення Львівської ОДА Іван Слободян.
У розселенні також допомагає Львівська міськрада і активісти львівського Майдану. Точної кількості біженців з Криму, що уже прибули на Львівщину, назвати не може ніхто. Активіст Майдану Віталій припускає, що їх уже не менше тисячі.
«У нас постійно працює гаряча лінія, куди можна зголошуватись, аби приймати кримчан чи надати гуманітарну допомогу. Адже люди іноді приїжджають, зібравшись нашвидкуруч, кинувши в сумку кілька футболок. У мене, наприклад, живе така людина», – каже він.
Лілія Кузік, ZAXID_NET.
