«Я знаю бабцю Стефу, яка в 2014-ому сказала, що 10% зі своєї пенсії буде віддавати на війну. І вона далі не плаче, що підвищили тарифи і що вона УСТАЛА від війни. Вона далі дає десять відсотків. БАБЦЯ СТЕФА ВЕДЕ ВІЙНУ! А ви ведете війну?..»
Таке запитання ставить у своєму матеріалі в новому номері «Патріярхату» воїн-доброволець, художник, іконописець Андрій Гуменюк, який ділиться своїм досвідом участі у бойових діях на передовій.
Загалом цей випуск журналу присвячений темі війни. Він наповнений свідченнями та роздумами над ними. У передовій статті о. Андрій Зелінський, ТІ, заступник керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ, говорить: «Спілкуючись сьогодні з великою кількістю українців, яким довелося пройти крізь горнило воєнних випробувань, легко зауважити, що, попри всі можливі руйнування та втрати, вони таки спромоглися щось здобути. Відвойованим у жахіть війни трофеєм для людини стає глибоко проаналізований та усвідомлений досвід. Саме він спільно з пам’яттю має стати для нас «закваскою» нової історії українського народу та його державності».
А о. Василя Іванюка, директора БФ «Карітас-Краматорськ», війна, можна сказати, не застала зненацька. Він бачив, як готувалося її підґрунтя. Маючи 30-літній досвід служіння у Краматорському деканаті на сході України, о. Василь, розповідає про особливості життя в цьому регіоні. Про своє військове капеланство він говорить просто: постала велика потреба і наші священники пішли.
Про протистояння наших людей збройній агресії Російської Федерації з гордістю говорить історик, публічний інтелектуал, професор УКУ Ярослав Грицак. У своєму інтерв’ю він зазначає, що мало якій країні у світі довелося за такий короткий період пройти настільки складні випробування. Але ми мусимо дивитися далі, закликає пан Ярослав: ми потребуємо серйозних реформ, аби зміцнити свої позиції на міжнародній арені і мати змогу брати участь у розв’язку глобальних проблем світової спільноти. Бо коли ми «не наростимо м’язи», ці питання вирішуватимуться без нас, а то й нашим коштом.
Війна змінює суспільство, деформує його, зранює, але змушує рухатися вперед. Аби не марними були військові зусилля зі збереження України, треба мати позитивну програму дій, думати про політику. Роздумами про це ділиться Богдан Трояновський, аналізуючи травматичну боязнь українців ангажуватися в політичне життя, боязнь брати у свої руки врядування власною спільнотою. Адже «війна в тилу» є не менш важливою. Надію на зміни до кращого дає молоде покоління, яке має відвагу і думає по-новому. Про це свідчать матеріали: Маґдалини Димид про молодіжний катехизм УГКЦ, рефлексії Юліяна Гайди про покликання до священства та репортаж Христини Дорожовець про дискусію на тему статевої освіти дітей, як превентивного засобу захисту їхньої безпеки та гідності.
Абсолютно практичний вимір боротьби за кожну окрему людину має й діяльність Реабілітаційного центру «Назарет» в Дрогобичі, який, окрім інших напрямків роботи, надає допомогу в одужанні узалежненим самотнім жінкам з неповнолітніми дітьми. Про це пише Олеся Монастирська.
Важливими інструментами «внутрішньо-державного фронту» є розвиток мистецтва та плекання історичної пам’яті. В цьому сенсі цікавим для читачів стане матеріал мистецтвознавця Михайла Скопа про образи святих воїнів в українському сакральному мистецтві. З огляду на ці ж фактори цікавою буде і стаття співробітниці Українського інституту національної пам’яті д-ра Любові Крупник про подвижницьку місію у Ватикані отця-салезіянина Романа Самотия.
Передплатити журнал «Патріярхат» можна через Укрпошту – 90827.
А найзручніше придбати електронний варіант часопису.
Архівні матеріали – на сайті www.patriyarkhat.org.ua, в тому числі й англійською мовою в окремому новому розділі.
З анонсами та статтями знайомтесь на сторінці у facebook: Часопис Патріярхат та у Twitter: Часопис Патріярхат.
