"Мертвим, живим і ненародженим анестезіологам присвячується"

А ви знаєте, що сьогодні за день? День Анестезіолога! Про професію та її народження

“Мертвим, живим і ненародженим анестезіологам присвячується”

Оповитий туманом століть, перед нашим поглядом лікар Мортон, ось він прикладає марлю з ефіром до обличчя містера Ебботта … потім напружена операція … і, нарешті, тиша розбивається вщент захопленими криками десятків горлянок! Та й чи жарт: хірургія позбавлена від болю!

Але дозвольте мені, користуючись деякою медійністю, запросити вас на короткий екскурс в ті далекі дні 19 століття, де все було неоднозначно, де кипіли неабиякі пристрасті, де Мортон … не був першовідкривачем анестезії?!

Але про все по-порядку.

Те що д-р Мортон був стоматологом знають, мабуть, усі. Те, що згодом він перевчився на доктора медицини в Бостоні, мало хто знає. І зовсім вже мало хто чув про його друга Горація Уеллса, який, слідуючи своєрідному жарту долі, також був стоматологом і … першовідкривачем анестезії. Певний час, ці джентльмени вели спільну практику, однак, через фінансові негаразди, містер Уеллс пішов у вільне плавання і зацікавився ефектами “звеселяючого газу”. Декілька перших спроб він (за традицією) мужньо провів на собі, а потім, під дією анестезії видалив окремі зуби десяткові пацієнтів. Повністю задовільним ефект виявився лише в половині випадків. Але це не зупинило піонера медицини. Адже якщо в тобі палає ентузіазм, і ти поняття не маєш, що таке МАС N20, всі моря здаються по коліно. Уеллс ділиться радістю зі своїм колишнім колегою Мортоном. Але той ставиться до новинки з обережністю. Мортон пропонує другу проконсультуватися у містера Джексона (викладача хімії Бостонського університету, з яким Мортон встиг потоваришувати і у якого встиг поселитися). Містер Джексон з інтересом вислуховує Уеллса і радить (безуспішно) тому не поспішати, і провести додаткові випробування. Заслужено бажаючи популяризувати свою методу, містер Уеллс організовує проведення публічної екстракції зуба. З міркувань гуманності, в ролі оперованого виступав студент. Достеменно невідомо (та й немає ніякої надії дізнатися), що саме було причиною наступних подій. Чи то неправильна експлуатація обладнання, чи огріхи техніки індукції, чи порушення коефіцієнтів дифузії в палкому тілі школяра … Але незабаром після початку операції, площу пронизав рев пораненого в щелепу пацієнта, а за ним і обурений рев натовпу, якій вже змітав зі сцени бідного містера Уеллса під вигуки “Пройдисвіт!”.

Єдиною людиною, яку ця демонстрація надихнула – був д-р Мортон. Тепер він сам підчепив “вірус анестезії” і присвятив цій справі залишок днів. Справедливості заради слід визнати, що інформацію про можливості використовувати ефір для анестезії, а, також, найпростіше обладнання, він отримав від згаданого вже друга і наставника містера Джексона. З яким, втім, скоро посварився, і з квартири якого з’їхав. Дуже швидко Мортон усвідомив, що не має ні найменшого уявлення про ефір і знеболення і почав читати праці містера Деві (першого дослідника закису азоту) і містера Фарадея (який вивчав властивості ефіру). Піддослідними були: сам Мортон, акваріумні рибки, черв’яки і мурахи, собака дружини. Потім були пацієнти. А далі настало 16 жовтня 1846 року. Фортуна посміхнулася наполегливому дантисту. Але лише для того, щоб потім боляче штовхнути в спину. Містер Мортон найбільше хотів заробити на своєму дітищі. Але виявилося, що просування методики і протекція іменитих лікарів вимагатимуть розкрити секрет речовини, яку він використовував. Ефір в той час був доступний в кожній аптеці, але для знеболювання ніхто застосовувати його і не думав. Після довгих страждань, Мортону довелося поступитися і розповісти світові свою таємницю. Він, правда, спробував запатентувати відкриття. Але тут, немов з-під землі, з’явився містер Джексон із законними претензіями на свою частку слави. Патент оформили на двох.

Далі були судові тяжби, боротьба за премію від уряду США і банкрутство. Поїхавши лаятися в Нью-Йорк з черговою газетою, що опублікувала пасквіль, містер Мортон, під час прогулянки по Central Park, впав мертвий на очах у своєї дружини.

Містер Джексон також провів залишок життя в суперечках, скандалах і судах. Але до такого наш герой був звичний. Оскільки, трохи раніше оскаржував з паном Морзе право називатися винахідником однойменної шифру-абетки. Могутній інтелект не допоміг хіміку стати щасливим. Розум його слабшав, і свої дні він закінчив в будинку для божевільних.

Родзинка історії в тому, що за 4 роки до Мортона, 30 березня 1842 року лікар Лонг з Джорджії (США) провів успішну анестезію ефіром. А потім продовжив робити це у багатьох і багатьох пацієнтів. Будучи людиною педантичною, він ретельно записував все клінічні випадки в свій журнал і скрупульозно прикладав чеки від куплених флаконів з ефіром. Так що в подальшому ні у кого не залишилося і тіні сумніву – саме містер Лонг першим почав в практиці використовувати ефірний наркоз. У той же час, будучи чоловіком дууууже флегматичним, Лонг додумався опублікувати свої матеріали лише в 1849 році, і всі лаври прошелестіли повз нього.
Помер д-р Лонг в мирі і спокої, не прагнучи Олімпу, не вимагаючи нагород, після довгих років приватної практики в своєму закутку.

Мортон, Джексон, Лонг – такі різні персонажі. Але їх об’єднує одне. На могилі кожного, в різних за звучанням, але не за змістом, виразах значиться: «Людина, що відкрила анестезію” або «Людина, що принесла порятунок від болю”.

Стривайте! Адже ж ми зовсім забули про містера Уеллса, з якого почалася наша історія. Ставши жертвою випадку (адже у Мортона теж були невдачі в наркозах), містер Уеллс котився по напрямку до соціального дна. Анестезія вже гриміла в науковому світі, а він, марно намагався довести, що також стояв біля її витоків. Зневірившись шукати правду в цьому світі, січневим вечором 1848 він порізав собі стегнову артерію бритвою.

Його надгробок так вразив мене, що саме цю фотографію я розміщую в якості ілюстрації до розповіді. На ній викарбовано образ людини зі смертною мукою на чолі і демонічна фігура Морфея, що підносить до губ стражденного чашу з клубами темряви. Епітафія говорить “There shall be no pain”. І мені без труднощів віриться, що саме з цими словами на вустах бідолаха Уеллс зробив свій останній подих. На порозі вічності він зумів відшукати єдиний вірний засіб від усього болю нашого світу …

Що ж із цієї розповіді зможуть витягти ті деякі, що протримались до кінця? Я навіть не буду намагатися виводити тут власну мораль. Кожен побачить у цих далеких подіях щось своє.

Я лиш хочу поздоровити колег-анестезіологів!

Адже ми такі різні! Великі і маленькі, багаті і бідні, допитливі і нудьгуючі, талановиті і посередні, засипані лаврами і неоцінені, близькі до досконалості і ті, хто стоять лише на перших сходинках до неї – всі МИ і є АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ. А ще, безіменні легіони тих, хто пішов у небуття, застиглі в часі титани нашого ремесла, стоячи на плечах яких, ми виконуємо свою роботу, як можемо.

Маю честь привітати всіх нас, пані та панове анестезіологи!

Будемо ж здорові, розважливі і витримані!

MED GOblin

 

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

9 − 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh