“Мертвим, живим і ненародженим анестезіологам присвячується”
Оповитий туманом століть, перед нашим поглядом лікар Мортон, ось він прикладає марлю з ефіром до обличчя містера Ебботта … потім напружена операція … і, нарешті, тиша розбивається вщент захопленими криками десятків горлянок! Та й чи жарт: хірургія позбавлена від болю!
Але дозвольте мені, користуючись деякою медійністю, запросити вас на короткий екскурс в ті далекі дні 19 століття, де все було неоднозначно, де кипіли неабиякі пристрасті, де Мортон … не був першовідкривачем анестезії?!
Але про все по-порядку.
Те що д-р Мортон був стоматологом знають, мабуть, усі. Те, що згодом він перевчився на доктора медицини в Бостоні, мало хто знає. І зовсім вже мало хто чув про його друга Горація Уеллса, який, слідуючи своєрідному жарту долі, також був стоматологом і … першовідкривачем анестезії. Певний час, ці джентльмени вели спільну практику, однак, через фінансові негаразди, містер Уеллс пішов у вільне плавання і зацікавився ефектами “звеселяючого газу”. Декілька перших спроб він (за традицією) мужньо провів на собі, а потім, під дією анестезії видалив окремі зуби десяткові пацієнтів. Повністю задовільним ефект виявився лише в половині випадків. Але це не зупинило піонера медицини. Адже якщо в тобі палає ентузіазм, і ти поняття не маєш, що таке МАС N20, всі моря здаються по коліно. Уеллс ділиться радістю зі своїм колишнім колегою Мортоном. Але той ставиться до новинки з обережністю. Мортон пропонує другу проконсультуватися у містера Джексона (викладача хімії Бостонського університету, з яким Мортон встиг потоваришувати і у якого встиг поселитися). Містер Джексон з інтересом вислуховує Уеллса і радить (безуспішно) тому не поспішати, і провести додаткові випробування. Заслужено бажаючи популяризувати свою методу, містер Уеллс організовує проведення публічної екстракції зуба. З міркувань гуманності, в ролі оперованого виступав студент. Достеменно невідомо (та й немає ніякої надії дізнатися), що саме було причиною наступних подій. Чи то неправильна експлуатація обладнання, чи огріхи техніки індукції, чи порушення коефіцієнтів дифузії в палкому тілі школяра … Але незабаром після початку операції, площу пронизав рев пораненого в щелепу пацієнта, а за ним і обурений рев натовпу, якій вже змітав зі сцени бідного містера Уеллса під вигуки “Пройдисвіт!”.
Єдиною людиною, яку ця демонстрація надихнула – був д-р Мортон. Тепер він сам підчепив “вірус анестезії” і присвятив цій справі залишок днів. Справедливості заради слід визнати, що інформацію про можливості використовувати ефір для анестезії, а, також, найпростіше обладнання, він отримав від згаданого вже друга і наставника містера Джексона. З яким, втім, скоро посварився, і з квартири якого з’їхав. Дуже швидко Мортон усвідомив, що не має ні найменшого уявлення про ефір і знеболення і почав читати праці містера Деві (першого дослідника закису азоту) і містера Фарадея (який вивчав властивості ефіру). Піддослідними були: сам Мортон, акваріумні рибки, черв’яки і мурахи, собака дружини. Потім були пацієнти. А далі настало 16 жовтня 1846 року. Фортуна посміхнулася наполегливому дантисту. Але лише для того, щоб потім боляче штовхнути в спину. Містер Мортон найбільше хотів заробити на своєму дітищі. Але виявилося, що просування методики і протекція іменитих лікарів вимагатимуть розкрити секрет речовини, яку він використовував. Ефір в той час був доступний в кожній аптеці, але для знеболювання ніхто застосовувати його і не думав. Після довгих страждань, Мортону довелося поступитися і розповісти світові свою таємницю. Він, правда, спробував запатентувати відкриття. Але тут, немов з-під землі, з’явився містер Джексон із законними претензіями на свою частку слави. Патент оформили на двох.
Далі були судові тяжби, боротьба за премію від уряду США і банкрутство. Поїхавши лаятися в Нью-Йорк з черговою газетою, що опублікувала пасквіль, містер Мортон, під час прогулянки по Central Park, впав мертвий на очах у своєї дружини.
Містер Джексон також провів залишок життя в суперечках, скандалах і судах. Але до такого наш герой був звичний. Оскільки, трохи раніше оскаржував з паном Морзе право називатися винахідником однойменної шифру-абетки. Могутній інтелект не допоміг хіміку стати щасливим. Розум його слабшав, і свої дні він закінчив в будинку для божевільних.
Родзинка історії в тому, що за 4 роки до Мортона, 30 березня 1842 року лікар Лонг з Джорджії (США) провів успішну анестезію ефіром. А потім продовжив робити це у багатьох і багатьох пацієнтів. Будучи людиною педантичною, він ретельно записував все клінічні випадки в свій журнал і скрупульозно прикладав чеки від куплених флаконів з ефіром. Так що в подальшому ні у кого не залишилося і тіні сумніву – саме містер Лонг першим почав в практиці використовувати ефірний наркоз. У той же час, будучи чоловіком дууууже флегматичним, Лонг додумався опублікувати свої матеріали лише в 1849 році, і всі лаври прошелестіли повз нього.
Помер д-р Лонг в мирі і спокої, не прагнучи Олімпу, не вимагаючи нагород, після довгих років приватної практики в своєму закутку.
Мортон, Джексон, Лонг – такі різні персонажі. Але їх об’єднує одне. На могилі кожного, в різних за звучанням, але не за змістом, виразах значиться: «Людина, що відкрила анестезію” або «Людина, що принесла порятунок від болю”.
Стривайте! Адже ж ми зовсім забули про містера Уеллса, з якого почалася наша історія. Ставши жертвою випадку (адже у Мортона теж були невдачі в наркозах), містер Уеллс котився по напрямку до соціального дна. Анестезія вже гриміла в науковому світі, а він, марно намагався довести, що також стояв біля її витоків. Зневірившись шукати правду в цьому світі, січневим вечором 1848 він порізав собі стегнову артерію бритвою.
Його надгробок так вразив мене, що саме цю фотографію я розміщую в якості ілюстрації до розповіді. На ній викарбовано образ людини зі смертною мукою на чолі і демонічна фігура Морфея, що підносить до губ стражденного чашу з клубами темряви. Епітафія говорить “There shall be no pain”. І мені без труднощів віриться, що саме з цими словами на вустах бідолаха Уеллс зробив свій останній подих. На порозі вічності він зумів відшукати єдиний вірний засіб від усього болю нашого світу …
Що ж із цієї розповіді зможуть витягти ті деякі, що протримались до кінця? Я навіть не буду намагатися виводити тут власну мораль. Кожен побачить у цих далеких подіях щось своє.
Я лиш хочу поздоровити колег-анестезіологів!
Адже ми такі різні! Великі і маленькі, багаті і бідні, допитливі і нудьгуючі, талановиті і посередні, засипані лаврами і неоцінені, близькі до досконалості і ті, хто стоять лише на перших сходинках до неї – всі МИ і є АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ. А ще, безіменні легіони тих, хто пішов у небуття, застиглі в часі титани нашого ремесла, стоячи на плечах яких, ми виконуємо свою роботу, як можемо.
Маю честь привітати всіх нас, пані та панове анестезіологи!
Будемо ж здорові, розважливі і витримані!
MED GOblin
