На захід від українського кордону 9 травня – це День Європи. Офіційно він був встановлений рішенням Міланської зустрічі керівників держав та урядів, країн-членів Європейського Співтовариства в червні 1985 року на честь заснування товариства. Головна ідея загальноєвропейського Дня – кожний мешканець континенту, незалежно від своєї національності і громадянства, має відчути себе вільним у спільному «Європейському домі». День Європи, разом з єдиною валютою (євро), прапором і гімном, є символом ЄС як політичного утворення. Щорічно з нагоди свята у Брюсселі, де перебувають керівні органи ЄС, а також у країнах-учасницях ЄС відбуваються офіційні урочистості.
А почалося все 9 травня 1950 року. Тоді, коли минала лише п‘ята річниця завершення війни Європі, а світ стояв на порозі вже Третьої світової війни, міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман звернувся до народів європейських країн із закликом примиритись, об’єднатися на згарищі Другої світової війни і створити нову модель мирної співпраці держав – Європейський Союз, який би ґрунтувався на спільних інтересах і цінностях. Найголовнішими із них було проголошено мир, солідарність, демократію, верховенство права. А з практичної точки зору Шуман закликав Францію, Німеччину (головних осіб всіх європейських воєн) та інші європейські країни об’єднати їхні вугільну та сталеливарну галузі промисловості (які є основами нарощування військової техніки) і віддати їх в управління новій наднаціональній структурі – спільному Вищому господарському органу в рамках організації, відкритої для участі інших країн Європи.
Декларація Роберта Шумана заклала не тільки головні ідеологічні підвалини сучасного ЄС, але стала першим успішним практичним кроком. Завдяки об’єднанню економічних зусиль і розподілу досягнутих результатів європейські країни уникнули накопичення військової могутності одна проти одної. Крім цього, присутність поруч агресивного СРСР з його примушеними сателітами з «Варшавської угоди» додатково спонукала вільних європейців шукати взаєморозуміння та злагоди, а зміцнення військової могутності спрямовувати не один проти одного, а на захист від «соціалізмонесучих» сусідів. Що, зрештою, їм вдалося, СРСР розвалився, а багатьом, не тільки європейським, народам, вдалося звільнитися від московської опіки.
Попри відсутність офіційного статусу члена ЄС, Україна є і буде однією із європейських країн. Зрештою, ще у 1887 році в Закарпатті (яке тоді перебувало у складі Австро-Угорщини) у Верхнетісянській улоговині на правому березі ріки Тиси було встановлено двометровий геодезичний знак, що позначає географічний центр Європи. Координати цього географічного центру Європи: 47 ° 563? північної широти і 24 ° 1130? східної довготи. Українці позитивно ставляться до ідеї формальної євроінтеграції. Бо воліли би мати ближчий до стандартів ЄС рівень економічних статків, соціального захисту і охорони здоров’я, молодь – спробувати здобути подекуди якіснішу європейську освіту. Та й, зрештою, є виключно прагматичне бажання перетинати західний кордон без принизливих черг за візами (як це не прикро, у пошуках заробітчанського щастя). Але ніхто замість нас не створить правових засад демократичної держави, не ухвалить відповідних законів і не дасть економіці розвиватися вільно. Тобто, не обере відповідальну, чесну, українську владу.
Демонструючи невід’ємність України, як історичної частини Європи, ще Леонід Кучма здогадався своїм указом 19 квітня 2003 року, «…враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію…», запровадити відзначення Дня Європи. Однак виникло невеличке але…
9 травня вже, чи, точніше, все ще існує свято – радянське, День Перемоги. Кучма ментально не міг ані скасувати рідну йому радянщину, чи хоч найменшим чином розчинити її іншим святкуванням. Але продемонструвати «стратегічний курс» теж хотілося. Таким чином, обтяжена комуністичною спадщиною, Україна дещо «відстала» від Європи, навіть у питаннях святкувань. День Європи було призначено лише на третю суботу травня. Цього року, наприклад, він випадає на 19 травня.
Але якби Україна відрізнялася від Європи тільки датою відзначення загальноєвропейського дня, на це можна було би взагалі не звертати уваги. У нас і інших відміннощів чимало (деяких – на жаль, а декотрих – на щастя). Важливіше те, що із року в рік наша країна примусово продовжує 9 травня святкувати «День Перемоги». І ніхто зі спадкоємців Кучми не ризикував сперечатися із визначеною ще Сталіном традицією.
Попри те, хто запровадив «День Перемоги», залишається запитання – а яку і чию перемогу святкувати саме 9 травня? Акт про капітуляцію нацистської Німеччини був підписаний за київським часом 8 травня о 23:43. (за московським – це на годину пізніше, вже 9 травня). Друга світова війна формально закінчилася 2 вересня. А українці ще довго воювали…
Генеральна Асамблея ООН у резолюції від 22 листопада 2004 року проголосила обидві дати – і 8, і 9 травня – Днями пам’яті та примирення задля пошани всіх жертв Другої світової війни. Тоді що, ми за московським часом продовжуємо святкувати перемогу Колими над Заксенхаузеном? Адже одні «визволителі» гнали українців туди, а інші – сюди. Питання тільки про кількість жертв терору, і тут Москва однозначно обігнала Берлін.
На момент Другої світової українці не мали власної держави і опинились між двох тоталітарних режимів – соціалістичного (СРСР) та націонал-соціалістичного (Третій Рейх). Для українців Друга світова розпочалася ще у березні 1939 р. з окупації незалежної Карпатської України та тривала до середини 1950-х років, допоки підпілля воювало проти радянського режиму.
9 травня для багатьох літніх українців, які брали участь у Другій Світовій війні, традиційно все ж таки залишається днем їхньої особистої перемоги над противником, з яким вони воювали. Але вони воювали і вмирали не за радянсько-комуністичну систему. Вони йшли до Червоної Армії захищати свої домівки та рідних, більшість мобілізовували силоміць і беззбройними гнали на смерть під німецький артилерійсько-кулеметний вогонь. А у нас все ще продовжують святкувати перемогу одного окупанта над іншим.
9 травня ідейні червоні зітхальники за СРСР та різнокольорові політичні демагоги, владні та опозиційні, традиційно змагатимуться у вітаннях та подарунках ветеранам. Гримітимуть концерти, лунатимуть феєрверки. Висітимуть подекуди червоні прапори, під якими десятиріччями одні українці вбивали інших.
Українська справа – 8 травня вшанувати пам’ять загиблих у Другій світовій війні, схилити голови на знак пошани до кожного воїна, який віддав своє життя та кров, свідомо захищаючи українську землю від чоботів окупантів, якого би кольору вони не були.
Українська справа 9 травня – згадати, що ми – європейці, і вітати всіх українців, погляди яких звернені до Європи, а не до Москви.
