КМІС оприлюднив чергові дослідження про ставлення українців до Росії та росіян і бачення нашими землячками майбутніх взаємовідносин між обома країнами:
http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=831&page=1
Це один з тих випадків, коли нападає вже навіть не обурення, а депресія. За кого воюють там на сході наші бійці, для кого пробує проторувати шлях на Захід Президент, кому пробуєш сам щось втовкмачити в ці твердолобі головешки – про це пише Тарас Чорновіл у своєму блозі на Facebook.
Відсоток тих, хто позитивно («добре» і «дуже добре») ставиться до Росії, до росіян, до керівництва Росії. Лютий 2019 року.
| Позитивне («добре» і «дуже добре») ставлення до… | |||
| Регіон | Росії | Керівництва Росії | Росіян |
| Західний | 41% | 4% | 71% |
| Центральний | 51% | 11% | 70% |
| Південний | 70% | 14% | 85% |
| Східний | 75% | 34% | 87% |
| Україна | 57% | 13% | 77% |
Так, звісно, можна себе заспокоювати іншим пунктом, де симпатії до керівництва РФії на рівні “всього лише” 13%. Але ж ці останні – це вже абсолютні й кінчені колаборанти й відверта рашистська агентура. Країна, в якій під час війни 13 відсотків любить і підтримує владу країни-агресора – приречена. Спробуйте собі уявити щось подібне у Франції чи Польщі в ставленні до Адольфа Гітлера після початку вторгнення нацистів на їхню територію, в Англії під час бомбардувань Лондона чи в США стосовно японського імператора і його уряду після атаки на Перл-Гарбор. Це взагалі апофеоз дикості, що такі є, спокійно живуть в Україні й не бояться заявляти про свою позицію незнайомому інтерв’юеру.
Але 57% відсотків тих, хто добре або дуже добре ставляться до Росії, та 77% – до росіян (які поголовно схвалили атаку Путістану на нашу землю!..) Звичайно, що для таких “Украина движется в неверном направлении”. І саме для них “Порошенка – нє наш пєеіидєнт”. Якось дивно співпали ці 57% з числом тих, хто в недавньому соцопитуванні заявив, що ні за яких обставин не проголосує за чинного Президента – так званий електоральний антирейтинг.
Ну і тих, хто прагнуть мати з РФією дружні відносини без кордонів і митниць (!!!) уже знову підійшло до половини респондентів (48%). Ці дегенерати хоча б розуміють, що формулювання без кордонів – це нинішній статус Білорусі? А без митниць – це абсолютно однозначне визначення Митного союзу. Навіть Янукович, зупиняючи євроінтеграцію, не відважувався прямо заявити про прагнення вступити в їхній Таможєнний Саюз. А 48% українців (це без опитування на окупованих територіях Криму й Донбасу, а знаючи особливості формування вибірок, то й без урахування численних переселенців з ОРДЛО) зараз, коли 5 років іде війна, хочуть у Митний Союз. А значить відмовитися від Зони вільної торгівлі з ЄС, безвізу, Угоди про асоціацію, НАТО, Євросоюзу…
Так, я розумію, що якщо б частині з цих любітєлєй росії, пояснити, за що вони висловилися, то прийшло б протверезіння. Але більшість вас просто тупо обізве порохоботами й скаже, що не треба “іх пугать передвиборчими трюками Порошенка”. Та й до тих перших протверезіння прийде вже тільки пост-фактум, бо зараз вони слухають лише своїх улюблених зрадофілів з їхніми “партіями та новими курсами миру”. І справа нині вже навіть не в таких, як Бойко, Вілкул, Мураєв. Ці найперше претендують на отих 13% колаборантів, хоча й далеко не лише на них.
А Зеленський і Тимошенко зі своїм ляльководом Коломойським скільки зробили, щоб розмити відчуття загрози від реального ворога, війни, агресії. Сам олігарх уже давно поміняв риторику – для нього більше нема російської агресії, а лише “внутрєнній гражданскій конфлікт, которий нємного подогрєваєт россія”. І Путін уже не “ла-ла-ла”, а так – розмитий образ без чітких негативних рис. А його журналістська братія по всьому медіа-холдингу, швидко вловивши нові віяння, почала переконувати, посполитих, що в них є тільки один ворог. І не в Москві, а в Києві. Збоку приліпилися інші олігархи зі своїми проповіднками розмитих загроз. Чого лише варті суспільні мовники, що тупо здали пінчуківському каналу відбір на Євробачення. А там же “мистецтво поза політикою”. А так звані націоналісти з тих же нацкорпусу й нацдружин Білецького-Авакова? Там тепер головні друзі-пропагандисти – це команда ватника Шарія, а внутрішній резерв – це актив російських націонал-соціалістів…
Ні, я не фаталіст, я ще надіюся, що ці тупі й безвідповідальні відповіді – це лише бажання повикаблучуватися на противагу нинішньому офіційному курсу України. Є всі підстави сподіватися на перемогу Порошенка в президентських виборах. Але це буде ой, як не просто – уся ж наволоч ополчилася проти нього. І серед цього бруду більшість рядиться в тоги патрійотів. А далі будуть парламентські вибори, на яких я зараз взагалі не бачу потенційних союзників для БПП-Солідарності, щоб сформувати коаліцію. А на колаборантську більшість аж з запасом. Теж хочу вірити, що витягнемо якось із сумнівними попутничками щось і там. А нам треба таке “щось із попутничками”? А за краще наші посполиті явно голосуваати не наміряються. Сумно все це якось. Невже ще один столітній цикл піде по колу?
Я абсолютно не уявляю себе в еміграції: не хочу й не пристосуюся. Зрештою, в жорстокій окупації СРСР прожив половину свого життя, а ви розумієте, що це було за життя в родини політв’язня-дисидента. Тому можу та вмію жити й щось пробувати робити й при режимі внутрішньої окупації. Я вже давно позбувся такого відчуття як страх чи прагнення незмінного комфорту. Але ніяк не можу позбутися відчуття гидливості. Отак ітимеш тепер по вулиці й вираховуватимеш кожного другого – колаборанта. Якщо у цього недонародцю й недогромадян колись таки вийде протягнути російський реванш, то може й дійсно краще все це послати під три чорти, бо все частіше виникає думка не “заради чого?” (мене такі питання не навідують), а “заради кого?”
Вибачайте за цей депресивний допис. У мене зараз ще й своїх причин для депресії по горло, а тут щодня бачиш повзуче проникнення російської отрути в суспільну думку. І розумієш, що активно цьому протистоять на вищих щаблях аж усього: один Порошенко та жменька непопулярних патріотів-ідеалістів, що згуртувалися навколо нього.
Як бракує нашим малоросам розуміння заклику Зеновія Красівського (мого вітчима, дисидента та справжнього націоналіста): РОСІЯ – ЦЕ ВОРОГ СТРАТЕГІЧНИЙ!. І тих мудрих слів нинішньої поетеси : “Никогда мы не будем братьями!”
