Епоха Середньовіччя неймовірно сильно обплутана міфами. Більшість цих міфів було вигадано в епоху так званого Просвітництва, щоб оправдати розрив з тогочасною європейською традицією. На жаль, багато цих міфів увійшли в наше життя і глибоко там засіли, малюючи нам образ темних і відсталих людей того часу, над якими панує тиранічна Католицька Церква.
1. Люди в Середньовіччі вірили, що земля – плоска.
Насправді в Середньовіччі в Європі знали, що Земля – кругла. Про це свідчать твори середньовічних вчених і святих. Більше того, про Землю, як кулю, завішену в пустоті, говорять тексти збережених середньовічних проповідей. Уявлення ж про плоску землю – це спадщина поганських міфів. Так, у те, що Земля – плоска вірили погани германи, слов’яни та кельти. Проте, в процесі християнізації європейського континенту з уявлень людей про світ разом із поганськими божками відходило у небуття й уявлення про плоску землю.
2. У Середньовіччі Католицька Церква боролася проти науки.
Насправді ж реальність цілковито протилежна до такого міфічного уявлення про Церкву. Саме Католицька Церква зберегла філософську та медичну спадщину античності в період кінця антики та початку Середньовіччя, коли Європу заполонили нові варварські народи. Середньовічні монастирі не тільки були осередками євангелізації цих нових, поганських народів, але й осередками культури, медицини і тогочасної науки.
У монастирях зберігали і переписували не тільки Біблію, богослужбові книги, твори святих, але й філософські та медичні трактати антики, історичні хроніки грецьких та римських авторів. Саме мужі Церкви створили слов’янські абетки – кирилицю й глаголицю, грузинський та вірменський алфавіти. Більше того, першими середньовічними хроністами, які записували події для потомків, були монахи. Цікавий факт: збірки, які нам презентують скандинавську поганську міфологію Старшу і Молодшу Едди, записали монахи.
Саме в середньовічних монастирях зберігається медичне знання антики, збагачене медичним знанням варварських народів. Першим дієтологом, чиї трактати до сьогоднішнього дня не втратили актуальність, є монахиня св. Гальдеґарда з Бінґену.
Сучасні університети – це прямі спадкоємці ранньосередньовічних церковних католицьких шкіл, з яких вони виникли.
Сучасні бібліотеки з каталогами та системним зберіганням книг – прямі спадкоємці середньовічних монастирських бібліотек.
Фундаменти сучасних наукових методів та підходів поставлені середньовічними монахами та священиками, зокрема св. Альбертом Великим, св. Томою Аквінським та іншими.
Першим науковим теоретиком музики є Ґвідо д’Ареццо – італійський монах-бенедиктинець. Він запровадив систему сольмізації, нотний стан і музичні ключі.
І в новіших часах люди Церкви зробили серйозний внесок в науку. Першу карту Місяця склав єзуїт Мішель Лангрен. Першим науково обґрунтував геліоцентричну систему польський священик Ніколай Копернік. Італійський фізик Алессандро Вольта був членом мирянської організації Третій Чин Францисканців. Французький фізик Андре Марі Ампер практично кожного дня був на Службі Божій. Закони генетики відкрив австрійський монах Георг Мендель. Теорію Великого Вибуху висунув бельгійський єзуїт Жорж Леметр.
Ціла низка науковців від Середньовіччя аж до нашого часу були вірними синами і дочками Церкви.
Випадок Ґалілео Ґалілея – це не випадок переслідування вченого за його наукові переконання. Це випадок внутрікатолицької сварки вчених, які використовували церковну єрархію у своїй боротьбі. Окрім цього, Ґалілей зумів прогрішитися проти низки державних законів, зокрема образа Маєстату, поглузувавши у своїх Діалогах з Папи Урбана VІІІ, який навіть після злобних нападок Ґалілея на свою адресу, старався вберегти вченого перед лицем правосуддя.
Випадок Джордано Бруно, якого антицерковні пропагандисти хотіли б перетворити на мученика в ім’я науки, є чи не найкричущим прикладом того, як пропагандисти жертвують істиною заради своїх цілей.
Д. Бруно – італійський монах, який самовільно залишив монастир, був практикуючим гомосексуалістом, спочатку він перейшов у кальвінізм, пізніше відкрито декларував себе, як викладача «герметичної філософії», тобто, окультизму. Окрім цього, Бруно, повернувшись в Італію, виконував функцію англійського шпигуна. За тодішніми державними законами, всього цього вже було досить для смертного вироку. Окрім цього, сам Бруно не зробив жодного наукового відкриття. Видатний астроном того часу Тіхо Браґе називав Джордано Бруно псевдонауковцем і окультистом.
Процес над Бруно тривав у Римі сім років. Як свідчать матеріали цього процесу, до Бруно не було застосовано жодних тортур. Бруно не показав жодних ознак покаяння чи, принаймні, формального відречення від своїх злочинів, стосовно тодішнього законодавства. Тому, не дивлячись, на всі спроби суддів уникнути смертного вироку, іншої можливості, аніж винести вирок за державну зраду в суддів не було.
3. В Середньовіччі жінки були безправними.
Цей міф немає під собою жодного підґрунтя. В середніх віках юридично статус жінки був набагато більше захищеним, аніж навіть в нас час. Чоловік юридично був зобов’язаний піклуватися про свою дружину, щоб вона мала все, що їй потрібне для життя. Середньовічна жінка могла мати своє власне майно, яке захищалось від посягань чоловіка. Вона могла мати власний бізнес. Більше того, саме жінка, фактично, була управителькою дому чи замку феодала. Жінки вищого соціального статусу мали вплив не менший, аніж чоловіки. Згадати хоча б Елеонору Аквітанську чи Ізабелу Французьку, чи Жану д’Арк, св. княгиню Ольгу, чи Ізабелу Кастильську. Або згадати роль св. Катерини Сієнської в поверненні Пап з Авіньйонського вигнання.
Якщо чоловік ставився неналежним чином до своєї дружини, вона могла подати на нього до суду і, як свідчать документи таких процесів, у переважній більшості випадків судді були на стороні жінки.
4. У Середньовіччі люди не милися і тому жахливо смерділи.
Правда ж полягає у цілком протилежному. Насправді, в епоху Середньовіччя європейці доволі прискіпливо ставились до гігієни. Представники усіх прошарків суспільства мили ціле своє тіло мінімум один раз в тиждень і уникали людей, від яких неприємно пахло. У Середньовіччі розуміли, що заразні хвороби передаються від хворих до здорових людей через контакти, і тому саме в епоху Середньовіччя було запроваджено поняття карантину. Також людям цієї епохи було добре відомо, що заразні хвороби передаються через мух та гризунів.
Більше того, у Середньовічній Європі вважалося, що тілесна чистота є виконанням заповіді Святого Письма дбати про своє тіло, яке є Храмом Духа Святого. Часто прийняття християнства варварськими народами автоматично означало й прийняття основних гігієнічних навичок.
Щойно в часі епохи Просвітництва, завдячуючи «просвітленим» медикам серед вищих прошарків суспільства, почала розповсюджуватись нехіть до гігієни, оскільки тодішні медики твердили, що часте вмивання шкодить здоров’ю.
5. Мільйони жінок було спалено як відьом, і все це підтримувала Католицька Церква.
Вже у ранньому Середньовіччі, а саме у 785 році, місцевий синод у Падерборні забороняє легковірно ставитись до питання відьмацтва. З VІІ ст. по Хр. походить збірка законів охрещених Лонґобардів, яка забороняє вбивати жінок, звинувачених у відьмуванні. У 1080 р. Папа Григорій VІІ протестує перед датським королем Гаральдом проти того, що в Данії існує «варварський звичай живцем спалювати жінок, яких забобонний народ звинувачує у відьмуванні».
Щойно у надвечір’я появи протестантизму, в кінці ХV ст., в Європі з’являється практика, коли відьмування, заняття окультизмом, гадання, чарування і т.п. вносяться у державні закони, як злочин. Тодішнє законодавство, не дивлячись на постійні протести Пап, починає розглядати злочин чарівництва, як акт державної зради.
Справжня істерика з полювання на відьом розгоряється в Європі щойно з протестантською Реформацією. Саме протестанти імплементували приписи Старого Заповіту щодо окультизму в державне законодавство. Під тиском новонародженого протестантизму в законодавство Священної Римської Імперії цар Карл V запроваджує у 1532р. смертну кару за злочин чарівництва.
Насправді ж, з близько 40 тис. задокументованих процесів над відьмами, 900 їх завершилось смертними вироками. При цьому, 80% цих вироків припадають на терени, де переміг протестантизм.
Слід зауважити, що саме Католицька Церква постійно виступала проти істеричного полювання на відьом, проти застосування тортур стосовно осіб, звинувачених у відьмацтві, та проти смертних вироків за злочин чарівництва.
6. В Середніх віках люди були настільки дикі, що не мили руки перед їжею і не використовували ложок, ножів та виделок.
Насправді ж, в середньовічній Європі уже в ХІ ст. виделка та ніж набули широкого розповсюдження у вищих прошарках суспільства, а згодом і серед всього населення.
Їсти їжу, не вмивши попередньо рук милом і водою, вважалося ознакою дикості. В середньовічних містах існували навіть окремі цехи миловарів.
7. У Середніх віках люди не доживали до 30 років.
Цей міф, насправді, закорінений у тому, що науковці, говорячи про середню тривалість життя в Середніх віках, враховують і також високу дитячу смертність, яка панувала на той час. Проблема високої дитячої смертності, фактично, зберігалась впродовж усієї історії людства. Вона існує і зараз в країнах, що розвиваються.
Але, якщо в середньовічній Європі дитина ставала повнолітньою, то зазвичай доживала до 60-70 років життя.
8. Хрестові походи організувала Католицька Церква з метою завоювання і збагачення.
Насправді ж, слід зауважити, що 638 р. мусульмани завоювали Єрусалим і Святу Землю, витіснивши звідти візантійців. Саме з цього моменту розпочинається масовий екзодус християн та євреїв з Землі Ізраїльської. Тобто, мусульмани в Святій Землі з’являються, як банальні завойовники.
У 1009 р. халі Абу Алі аль-Мансур аль-Хакім розпорядився, щоб знищити усі християнські святині в Святій Землі. Коли ця новина дійшла до Європи, вона сколихнула цілий тодішній християнський світ. Окрім цього, християнське Візантійське Царство постійно слало послів до європейських володарів з проханням про військову допомогу проти мусульманських завойовників. Усе це спричинило до проголошення у 1095 році Хрестового походу з метою визволення християнських святинь з рук мусульманських окупантів.
Тобто, Хрестові походи в першу чергу мали на меті не завоювання чужих земель, а визволення християнських святинь з рук мусульманських агресорів.
Самі Хрестові походи на кілька століть призупинили ісламське завоювання християнських країн. Як могла б виглядати сучасна Європа, якщо б не відбулися Хрестові походи, варто собі уявити, поглянувши на сучасний ісламський світ, відкинувши при цьому усі європейські досягнення, якими він користується.
9. Мусульманський світ зберіг скарб античної філософії від варварського знищення його християнами.
Насправді ж за збереження скарбу античної філософії та медицини відповідають візантійці та євреї. Але аж ніяк не мусульмани. Так зокрема, найбільший європейський філософ Середньовіччя св. Тома Аквінський черпав свої знання філософії Аристотеля не з творів мусульман, а з перекладів на арабську, зроблених юдейськими філософами та з творів єврейського філософа і лікаря – Моше бен Маймона, відомого теж як Рамбам, або під латинізованим ім’ям Маймонідес.
Мусульманські завойовники нищили твори античних філософів і медиків, керуючись максимою, проголошеною халіфом Омаром: «Якщо зміст цих книг відповідає Корану, то ми можемо обійтися без них, оскільки книга Аллаха більш ніж достатня. Якщо, з іншого боку, їх зміст суперечить книзі Аллаха, немає необхідності їх зберігати. Дійте, виходячи з цього, і знищіть їх».
Поштовхом до розвитку європейської науки і культури стали також біженці візантійці, які, втікаючи від мусульманських агресорів, в ХV ст. принесли в Європу багато творів античної мудрості.
10. Феодали мали право «першої шлюбної ночі» з дружинами своїх васалів.
Насправді, не існує жодного документу, який би це підтверджував. Більшість істориків сучасності вважає це вигадкою або невірним трактування окремих історичних документів.
Більше того, таке «право», якби воно існувало, явно б суперечило християнській доктрині й не могло б обійтися без уваги Церкви. Проте, не відомий жодний документ, який би говорив про таке «право».
11. У Середньовіччі городяни і селяни платили неймовірно високі податки.
Насправді ж, податковий тягар городян і селян складався з 20%, які можна було заплатити натурою, грішми або власною працею. 10% йшло феодалу за користування землею, за захист, який феодал надавав своїм підданим, а 10% складала десятина на користь церковної громади.
Найбільший податковий тягар лягав на плечі купців, які вимушені були платити різні мита та окремий податок на торгівлю.
12. У Середньовіччі Інквізиція спалила мільйони єретиків.
Насправді церковна Інквізиція створена щойно 21 липня 1542 р. буллою Папи Павла ІІІ Licet ad initio.
Перше спалення єретиків зафіксовано у 1022р. в Орлеані, коли французький король Роберт ІІ Побожний розпорядився спалити 12 священиків, звинувачених у єресі. Середньовічне державне законодавство розглядало єресь, як злочин проти держави на рівні фальшування грошей і королівських документів. За це належала смертна кара через спалення на вогнищі. Далі застосування цієї юридичної норми почало розростатися Європою. Щоб якось цьому зарадити, Папа Григорій ІХ у листопаді 1231 р. забрав у єпископів, оскільки вони доволі часто перебували під тиском політичної влади, право розглядати злочин єресі й передав це право оо. Домініканцям.
Визнання провини, вирване за допомогою тортур, Інквізиція вважала недійсним.
Новітні історичні дослідження стверджують, що навіть не 1% справ, які розглядала Інквізиція за весь період свого існування у формі карального органу, не завершились обвинувачувальними актами в твердоголовій єресі, які призвели до смерті засуджених.
Іншим моментом є існування іспанської Інквізиції – державного органу, проти існування якого Церква неодноразово гостро протестувала. Об’єднання іспанських королівств у 1474 р. та Реконкіста – визволення решти Іспанії від мавританського панування, що завершилось у 1492р. поставили питання державної безпеки Іспанії. Великою частиною нового населення Іспанії були новонавернені з ісламу або юдаїзму християни, які часто вороже ставились до нових господарів країни та прийняли християнство тільки сповидно, щоб убезпечити себе перед переслідуваннями, оскільки того ж таки 1492 р. Іспанія вигнала з своєї території мусульман та євреїв, які на ділі хотіли сповідувати свою віру. Тут варто зауважити, що велика частина євреїв, вигнаних з Іспанії, отримала прихисток у Папській державі.
Стикнувшись із загрозою з середини держави, Іспанія створила свою власну державну Інквізицію, яка за весь час свого існування розглянула 44647 справ звинувачення у єресі. 1,8% цих судових розглядів завершились смертними вироками. За весь час існування іспанської Інквізиції Рим відмовлявся визнати її як законне явище та вимагав її розпустити.
13. У Середніх віках Католицька Церква користувалася в Європі безмежною владою.
Це – ще один міф про середні віки. Насправді, увесь цей час Церква змушена була провадити важку боротьбу проти спроб світських володарів – королів, царів, князів – керувати церковними справами. Неодноразово Папи були змушені втікати з Риму від військ католицьких володарів. Окрім цього, саме на середні віки припадає так званий Авіньйонський полон папства: коли Папи змушені були перебувати у французькому місті Авіньйон, знаходячись практично під владою французьких королів.
14. Феодали, відлучаючись на довший час з дому, вдягали своїм дружинам «пояс вірності».
Насправді ця легенда з’явилася щойно в еротичній літературі ХІХ століття і немає жодного реального підґрунтя під собою.
Більше того, такий пояс призвів би до смерті жінки в дуже короткому проміжку часу.
В часі ж відсутності чоловіка-феодала його дружина ставала управителькою усього чоловікового майна.
15. Середньовічні європейські монархи мали нічим не обмежену владу.
Насправді влада європейських монархів була дуже обмежена різними прямими і непрямими обмеженнями, як на рівні законодавства, так і на рівні договорів, які пов’язували монарха з його васалами.
Нічим не обмежений абсолютизм Людвика ХІV у Франції – це спадок епохи Просвітництва, а не Середньовіччя.
У той же ж час у сусідів європейців – московитів та мусульман – влада володаря дійсно нічим не була обмеженою від самого початку.
о. Орест-Дмитро Вільчинський
