“У крові були продукти розпаду тканин, – говорив головний лікар дніпровської лікарні Мечникова Сергій Риженко. – Якщо ми його врятуємо, це буде, мабуть, найдивовижніший вчинок року в медицині”.
Але дива не сталося…
Владислав Романович Макаров (Від Від 03.09.1997 – 03.04.2017)
Народився від від 03.09.1997 року у місті Біла Церква, Київської області, Україна.
У 2003 році пішов до школи, закінчив 11 класів. Випуск святкував в 2014 році, коли в Україні вже йшла війна.
Після школи вступив до Білоцерківського професійно-технічного училища ім. П. Р. Поповича. Навчання тривало один рік.
Отримав кваліфікацію зварювальника.
Був активним і непосидючим, як усі підлітки.
Хлопець намагався піти до полку «Азов». Але не хотів щоб почала переживати мама, яка в той час була при надії.
Пізніше, в день коли маму забирали із пологового будинку з маленькою донечкою, Влад зібрав речі і поїхав. Сказавши, що призвали служити. Пізніше вже дзвонив і казав що базуються у військовій частині, відпрацьовують знання на полігонах, але без виїздів у зону бойових дій, даючи зрозуміти, що йому нічого не загрожує.
У 2016 році пройшов строкову службу в Збройних Силах України.
Після закінчення – продовжив службу підписавши контракт та був прикомандирований до 72 ОМБр Збройних Сил України.
Звання: Солдат
Посада: водій-механік бойової машини 3-го батальйону 72 ОМБр, Збройні Сили України.
Найцінніше, що повинно бути у бійця – це мотивація і в нього вона була.
Влад ніколи не сумнівався у тому, що робить все правильно. Він безмежно!!!!!! хотів воювати за свою землю!
Був поранений 02.03.2017 року, внаслідок російського вторгнення в Україну, близько 17:00 в зоні бойових дій, поблизу міста Авдіївка, Україна.
Отримав важкі мінно-вибухові поранення внаслідок обстрілу.
Був доставлений в лікарню ім. Мечникова в місті Дніпро, Дніпропетровської області.
Боровся за життя і боролися за нього лікарі.
28.03.2017 Влада перевезли до центрального військового шпиталю в Київ.
“Я ніколи не переживав, що машина заглохне чи щось зламається. Ми всю зиму від’їздили разом. день у день. Влад завжди мені помагав: почистити гармату, зарядити. Ніколи не просив його допомогти, бо він сам приходив і питав що треба зробити. Дізнавшись як тихенько під’їхати, як непомітно поїхати. У нас був настільки злагоджений екіпаж, що ми розумілися жестами, якимись цифрами. Бо ж буває, що прослуховують”, – розповідав товариш хлопця Анатолій.
12 днів Владислав перебував у комі та переніс ампутацію обох ніг.
Серце запрацювало, але інші органи ні.
Помер 03.04.2017 року на ліжку в центральному військовому шпиталі Києва, Україна.
19-річний боєць АТО помер за свої погляди та за наше майбутнє.
5 квітня відбулося прощання із загиблим воїном.
Похований на Алеї Слави кладовища «Сухий Яр» міста Біла Церква, Україна.
З родини залишились мати Юлія Юріівна, вітчим, якого Влад називав батьком та маленька сестричка, не більше трьох місяців від народження.
Загиблі українці вже не зможуть розказати про себе
Тому ми повинні вписати їх імена в історію
Військовий, Владислав Романович Макаров.
Його ім’я назавжди закарбовано в Літописі втрат Української армії!
