За чотири роки війни на Донбасі Папа Римський Франциск говорив про Україну дуже часто: він озвучив масу заяв, закликів, побажань і пропозицій, адресованих як простим громадянам, так і тим, хто уповноважений приймати рішення. Понтифік провів низку знакових зустрічей із главами держав і урядів, де також незмінно акцентував увагу на ситуації в Україні. Зокрема, у червні 2015 року він зустрівся з президентом Росії Володимиром Путіним, а в листопаді того ж року – із президентом України Петром Порошенком.
За два роки війни, коли стало зрозуміло, що люди, які опинилися на окупованих територіях, уздовж лінії розмежування й у сірій зоні, потребують елементарної допомоги, Папа виступив з ініціативою: у квітні 2016 року він закликав усіх римо-католиків Європи допомогти Україні не лише молитовно, а й матеріально. Сума, яку було зібрано, перевершила всі очікування: вона склала близько 16 млн євро, включно з 5 млн із особистого фонду Папи. Незабаром після цього в Україні створили технічний секретаріат акції «Папа для України», який займається розподілом цих коштів.
Про причини особливого ставлення Папи Франциска до України, про його бачення шляхів закінчення війни на Сході та про перспективи візиту Понтифіка до України в ексклюзивному інтерв’ю «Обозревателю» розповів Апостольський Нунцій в Україні, архієпископ Клаудіо Гуджеротті. – Яке основне джерело інформації про Україну для Папи Франциска?
– Основне джерело, звісно ж, інституційне. Зокрема, це Апостольська Нунціатура в Україні, яка готує для нього інформаційні тексти щоразу, коли з’являється можливість. За необхідності і сам Нунцій зустрічається з Папою Римським для представлення більш повної картини. Те саме роблять різні відомства Римської Курії – кожна відповідно до своєї специфічної компетенції.
Посольство України при Святому Престолі зі свого боку також висловлює міркування уряду країни. Крім цього, Папа має можливість спілкуватися з католицькими єпископами (і греко-католицькими, і римо-католицькими), коли вони пишуть йому або приїжджають із візитами, а іноді з не католицькими єпископами. Також він приймає групи або окремих осіб, які звертаються до нього з питаннями, що стосуються держави.
Нунції в інших країнах і Державний Секретаріат також надають інформацію про Україну, яку вони отримують зі своїх відповідних джерел інформації. Як бачимо, це дуже велика і розгалужена мережа.
– Як часто ви спілкуєтеся з Папою Франциском?
– Моє спілкування з Папою постійне: або за допомогою звітів, які я відправляю у Державний Секретаріат, або особисте.
– Які питання найчастіше ставить вам Його Святість?
– Те, що найбільше лежить на серці Папи – це страждання українського народу і пошук миру, а також способів, якими він сам може допомогти в цьому. Йому цікаво знати історії життя, які часто стосуються найбідніших і покірних людей. Він не любить довгих розмов, особливо якщо вони здаються риторичними і не пов’язаними з конкретними подіями. Йому близька ситуація відносин між Церквами і, звичайно ж, життя католицьких громад.
Під час нашої минулої нещодавньої зустрічі Папа запитував мене, звідки береться зброя для цієї війни, висловлюючи глибоке обурення щодо тих, хто заробляє на торгівлі інструментами, що сіють смерть. Заради цього витрачаються величезні суми грошей, які могли би бути використані для добра людей. Вони приносять нові лиха, через які потім необхідні нові кошти. Це дурна й безглузда гра.
Він також часто цікавиться станом військовополонених і їхніх сімей, як і всілякими шляхами, завдяки яким може посприяти їхньому звільненню.
– Чи вважає він акцію «Папа для України» ефективною?
– Папа Франциск постійно хоче бути поінформованим про деталі акції «Папа для України», аби бачити, чи досягає вона своєї мети, а також для того, щоби вивчати нові способи надання необхідної допомоги стражденним людям. Про це він отримує інформацію від органів, заснованих для розподілу допомоги (спочатку від технічного комітету, а потім від технічного секретаріату акції) і від Апостольської Нунціатури. Папа любить повторювати: «Допомогу надають тільки для того, щоби допомагати людям. Вона завжди “у збиток”. Ми не шукаємо ні віддачі, ні винагород».
– Чи можна очікувати продовження цієї або нової, подібної ініціативи? Адже закінчення війни поки не видно.
– Папа часто питає про те, як продовжити допомагати, враховуючи, що 16 мільйонів євро, які були спочатку, уже практично вичерпані. Він просив нас подумати про це і підготувати для нього можливі пропозиції.
Я особисто трохи розчарований тією тишею, якої був покритий в Україні і у світі цей жест солідарності Папи і численних католиків усієї Європи. Ми, звісно ж, не очікували подяки. Ми лише виконали наш християнський обов’язок. Хотілося подати інформацію про те, що допомогло б українцям відчувати себе менш самотніми, показати присутність Європи – не політичну, але не менш цінну.
– Як Папа Римський бачить шляхи закінчення війни на Донбасі?
– Для Папи не існує іншого шляху для подолання конфлікту, окрім спільного діалогу. Діалогу, що поважає правду. Діалогу, зацікавленого, передусім, гідністю кожної людини, вільного від фінансових інтересів, не спровокованого зброєю. Діалогу, уважного до сприяння справі добра щодо стражденних людей. Діалогу, для якого важливий розвиток вільного і єдиного суспільства, яке бере на себе відповідальність за своє життя, зацікавленого в загальній користі, а не в зиску окремих людей. Зацікавленого, передусім, у майбутньому молодого покоління, а також в зменшенні масової еміграції, що існує, не зважаючи на багаті ресурси, які Бог дарував Україні.
Для того, аби це був справжній діалог, необхідно бути готовими до взаємного прийняття, бути порядними, не бути маніпуляторами. Для цього потрібні люди, натхненні високими моральними цінностями, які сприймають релігію правильно, а не використовують для примноження ненависті, які можуть зробити цінний внесок.
Для когось розмова про діалог може здатися знаком слабкості. Але насправді діалог вимагає більших зусиль, порівняно з силою того, хто вірить у перемогу насильства. Діалог починається з ясного усвідомлення того, що є добром, а що злом, хто чинить добро, а хто коїть зло.
Відносно примітивні не лише діяння зла, а й реакція на зло фізичною силою. Хіба це не те саме, що вчиняють тварини? Людині дано розум, щоби розуміти, що знищення зла це не фізичне знищення іншої людини, а вміння, підтримане Богом, провести її до відкриття добра, нехай навіть до частинки добра, яке її наповнює, щоби змінити життя.
Діалог народжується від переконання в тому, що до добра можна навернутися, і що мені треба діяти для досягнення цього навернення до добра. Це мистецтво, яке народжується від усвідомлення того, що і я зроблений із добра і зла. Я теж є потенційно монстром і ангелом. Убити – це моя поразка: значить, я не зміг перемогти у боротьбі зі злом у серці, і тому я вбив серце, я вирвав його з іншої людини. Я ж, навпаки, покликаний пробудити в собі та в іншій людині те добре життя, яке Бог у нас вклав. Це і є перемога.
Великий давньоримський письменник Тацит зрозумів, наскільки похмуре знищення іншої людини як умови миру. Перед перемогою, яка винищує ворога, Тацит сказав: «Вони створюють пустелю, і називають її миром».
– Якби Папу Франциска запросили в «нормандський формат», як ви думаєте, він би погодився?
– Що стосується «нормандського» або будь-якого іншого формату, я впевнений, що якби його запросили, Папа не робив би кроків назад, звісно ж, поважаючи безпосередню природу Святого Престолу, який стоїть вище особистих інтересів і маніпуляції, і спираючись винятково на свою місію носія моральних цінностей.
– Чи можна очікувати візиту Понтифіка в Україну?
– Звичайно, Папа залюбки приїхав би в Україну. Він любить цю землю, знає її народ та історію її страждань. Умовою його візитів є можливість бути елементом об’єднання, аби зростала любов і взаєморозуміння у країні, а не для того, щоб це стало причиною поглиблення поділів і протистоянь. У цьому контексті екуменічний аспект має дуже велике значення.
Тетяна Гайжевська Обозреватель
Джерело: КМЦ
