Зізнатись в тому, що ти з Росії — це як зізнатишь, що не вмієш читати й писати

Зустрів сьогодні пару в Пном Пені, столиці Камбоджі. На вигляд наші. Зазвичай я морожусь, але ми чекали замовлення і дівчина просто свердлила очима, треба було щось сказати)) 

– Вер а ю фром? – питаю, поки її парєнь отлучився.

– Фром Азербайджан, бат ай лів ін Джормані фор мені єрс. Енд ю?

– Україна.

– А, говоришь по-русски?

– Ага

– А я вообще-то тоже из Украины. Из Ровно. А муж…. Муж из России.

І тут прийшов муж і вони швидко пішли. А я лишився сидіти і думати. Чомусь я вже зустрів кількох росіян, які казали «фром раша, бат ай лів ін Берлін/Париж/Лондон фор мені єарс.»

От мені завжди подобається оце АЛЕ. Чомусь я ніколи не зустрічав німця, який каже, що він німець, АЛЕ. Німець це німець. Ніяких але. А русский – це, на жаль, чучуть стидно. Це як зізнатися в тому, що ти не вмієш читати і писати. Я зустрічав кількох таких людей, вони соромляться цього десь так само як росіяни, що живуть закордоном, свого паспорта.

Але в цьому випадку дівчині в антифашистському шлюбі дійсно краще казати, що вона з Азербайджану, хоч виглядає 100%-ою українкою і говорить без акценту.

Стидно тепер бути українцем в середовищі русскіх, зато буде гордо в будь-якому іншому середовищі. Но русскім ще більше ніж зараз стидно буде бути в любому, крім хіба-що північно-корейського.

Bogdan Logvynenko, uainfo.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

20 − 17 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh