Журналіст телеканалу «Київ 24» Роман Сидор під час повномасштабного вторгнення вирішив залишити роботу в медіа та перейти до бойового підрозділу, ставши оператором безпілотних літальних апаратів у Державній прикордонній службі України.
На початку війни Роман разом зі знімальною групою працював на Київщині, знімав Ірпінь і Бучу, розповідав історії людей, які пережили бойові дії. Згодом він відчув, що цього замало, і в серпні 2022 року мобілізувався до Державної прикордонної служби України. Під час першої співбесіди йому запропонували службу в пресслужбі, однак він відмовився, наполягаючи на посаді оператора БПЛА, оскільки вважав, що досвід телевізійника стане корисним саме в аеророзвідці. Командир погодився, і так Роман сам обрав собі бойову посаду.
Перший бойовий досвід Роман Сидор отримав узимку 2022–2023 років під Бахмутом. Його підрозділ тримав позиції в Опитному, згодом у Соледарі, зокрема в районі «Артемсолі». Він згадує постійні штурми, мінометні обстріли, кілька метрів між позиціями українських військових і противника, виснажливі бої за кожну будівлю та сон по дві години в бронежилетах. Найважчим для нього став вихід із оточення, коли підрозділ отримав наказ прориватися вузькою стежкою через приватний сектор під вогнем снайперів, гранатометів і мінометів. Роман виходив одним із останніх, прикриваючи пораненого побратима.
Після виходу із Соледара йому особливо запам’ятався момент на блокпосту, коли бійцям принесли заморожений енергетик: пляшку довелося розрізати, і над шаром льоду залишилося лише кілька ковтків рідини. Саме тоді він відчув, як війна змінює ставлення до простих речей – теплого душу, гарячої їжі, можливості виспатися чи провести кілька годин із близькими. На позиціях, коли їжі бракувало, один зі старших бійців запропонував йому цукерку в обмін на обіцянку менше курити. Роман погодився, розламав цукерку навпіл із побратимом Толіком, і вони, лежачи на палеті, відчували себе щасливими.
Згодом були бої в Серебрянському лісі, служба на Чернігівщині, ротація за ротацією. Окрім аеророзвідки, Роман опанував керування ударними дронами, працював уночі, вражаючи цілі та спостерігаючи вибухи на екрані. Він керував важким ударним безпілотником «Вампір» і зазначає, що саме тоді найбільше відчував віддачу від своєї роботи: міг виявити противника, скоригувати артилерію або самостійно знищити техніку, укриття чи логістику ворога, допомагаючи піхоті не допустити просування противника до її позицій.
За його словами, після кожного успішного ураження з’являється азарт, а екіпажі самі шукають наступні цілі, через що оператори безпілотників часто працюють майже без відпочинку. «Найприємніше – чути в перехопленнях, як вони кричать: “Летить, Баба Яга! Усім в укриття!” Значить, працюємо правильно», – розповідає прикордонник.
Довгий час батьки Романа були переконані, що він працює військовим кореспондентом у безпечному тиловому районі. Він свідомо підтримував цю легенду, щоб уберегти рідних від зайвих хвилювань. Правда відкрилася після боїв за Соледар, коли Роман потрапив до шпиталю та вийшов у прямий ефір телеканалу «Київ 24», щоб розповісти про ситуацію на напрямку. Рідні випадково побачили ефір і дізналися, що він виконує бойові завдання. Того ж вечора він отримав багато повідомлень від батька, мами, сестри й брата, тож довелося вибачатися та заспокоювати їх, пояснюючи, що в цьому немає нічого поганого.
Найбільшою опорою Роман Сидор називає побратимів. Він згадує, як під Бахмутом, коли ворог виявив їхню позицію й обстріли посилилися, бійці сиділи, чекали команди на вихід і жартували, завдяки чому страх відступав. Попри бойовий досвід, Роман не вважає себе людиною, яка зробила щось виняткове, і каже, що просто виконує свою роботу, яку, на його думку, має робити кожен, хто вважає себе справжнім чоловіком.
Після поранення та реабілітації Роман Сидор продовжив службу в бойовому підрозділі Мукачівського прикордонного загону. Під час ротації його навички управління БПЛА стали корисними й на західних рубежах України. На запитання про плани після війни він відповідає обережно: за ним зберегли місце на телеканалі, тож він може повернутися в журналістику. Водночас Роман додає, що залишиться у війську, якщо відчуватиме, що там потрібніший, адже для нього головне – бути там, де він може зробити найбільше.
Джерело: Facebook
