Цього року у церковному житті на 7 травня випало дві нагоди для молитов та проповідей: перша – Неділя Розслабленого, а друга – переддень вшанування «Дня пам’яті та Примирення». Тому представники Комісії УГКЦ «Справедливість і Мир» саме у цей день присвятили різноманітні заходи темі пам’яті, примирення та прощення.
Зокрема, у Луцькому екзархаті УГКЦ, представник Комісії о. Роман Бобесюк взяв участь у Прощі до Холмської Чудотворної ікони Богородиці, яка була присвячена молитві за мир в Україні; ця подія зібрала прочан м. Луцька, м. Рівного, м. Ковеля, м. Нововолинська, м. Дубно, м. Горохова, м. Рожища, м. Радивилова, а також Католицьких скаутів зі Львова, Івано-Франківська, Тернополя, Городка, Золочева. Очолив прощу владика Йосафат (Говера).
Біля Чудотворної ікони було відслужено молебень до Пресвятої Богородиці у супроводі хору Цариці Миру Луцького Василіянського монастиря. Під час проповіді преосвященніший владика закликав вірних докладати усіх зусиль, щоб досягнути мети християнського життя — вічного життя з Богом. Також він зазначив, що «ми стоїмо перед іконою, через яку Богородиця приймає молитви своїх дітей ось уже тисячу років, іконою, яка є свідком різних історичних подій нашої землі».
Із скорботою владика Йосафат згадав про війну на Сході України і про численних загиблих воїнів, які героїчно віддали та віддають своє життя за нас і нашу державу й вкотре закликав до молитви за мир та єдність нашого народу. Після молебню Луцький екзарх подякував отцям-деканам, настоятелям монастирів, священикам, монахам та монахиням, усім вірним за цю спільну молитву, та з особливою вдячністю звернувся до адміністрації та працівників Волинського краєзнавчого музею та музею Волинської ікони за надану можливість помолитися біля чудотворної ікони.
Спільна молитва завершилась молитовним гимном «Боже Великий, Єдиний!», а після цього вірні могли приклонитись й помолитись перед найстарішим образом України у власних наміреннях.
Представник Комісії у Бучацькій єпархії УГКЦ о. Володимир Равлюк 7-го травня провадив літургію у катедральному соборі св. верх. ап. Петра і Павла в м. Чорткові, де виголосив проповідь про християнську віру і якою вона має бути на практиці. Отець закликав прихожан не засиджуватися на одному місці, а вставати, брати (ліжко) тягар свого хреста і йти назустріч Христові. Як приклад, о. Володимир навів загиблих предків у Другій Світовій війні, які полягли з надією на краще майбутнє та життя без війни: «Вони не сиділи у зоні комфорту, а вставали й робили свій маленький, проте, такий важливий вклад, адже вірили, у Мирне небо над головою для себе і своїх нащадків, тобто нас з вами. Тому найменше, що кожен може зробити для них – це згадати їх у своїх молитвах» – зазначив проповідник.
А вже наступного дня, 8 травня, чортківчани мали процесію на цвинтар, де молилися на могилах загиблих у Другій Світовій війні. Також молилися за мир у нашій країні сьогодні.
Також у парафії св. Володимира і блжн. мчн. Омеляна Ковча,щоу м. Перемишляни (Стрийська Єпархія УГКЦ) – предсставник Комісії УГКЦ Справедливість і Мир о. Петро Закаляк у Неділю Розслабленого виголошував проповідь, у якій значну увагу приділив темі миру та примирення, і що лише прощення і примирення уможливлює справжній мир.
Після літургії прихожани храму мали змогу отримати буклети-пам’ятки на тему: «Що нам заважає прощати?», у яких наведено 15 міфів про прощення. Одним з таких є міф про те, що людина неспроможна забути образу: готова простити, але не знає, чи зможе забути біль, якого їй завдали. Цей міф розвінчується такими словами: «Тільки Бог може простити й забути. Ви – не Бог, і Господь не вимагає, щоб ви забули про образу чи кривдника. Простити не означає забути (і навпаки). Простити означає відмовитися мстити. А пам’ять про пережитий біль допоможе вам у майбутньому не завдавати аналогічного болю ближньому».
Такі речі нагадують людям, що найважливіша Божа заповідь – це заповідь любові. Адже Соціальне вчення Церкви каже, що утвердження справжнього миру – це вияв християнської віри в любов, яку Бог почуває до кожної людини. Визвольна віра в Божу любов породжує нове бачення світу і нове ставлення до інших – окремих осіб чи цілого народу. Віра, натхнена миром, що його Христос залишив Своїм учням (пор. Ів 14, 27), змінює й оновлює життя (Компендіум Соціальної доктрини Церкви, п.516).
