Загальна характеристика та причини розвитку
Клапанний апарат серця відіграє ключову роль у забезпеченні правильного напрямку руху крові. Порушення його роботи призводить до перевантаження серцевого м’яза та розвитку серцевої недостатності. Серед поширених патологій особливе місце посідають захворювання мітрального клапана, що розташований між лівим передсердям і шлуночком. Цей клапан контролює перехід крові у фазі систоли та запобігає її зворотному току. Якщо стулки втрачають здатність щільно змикатися, з’являється порушення, яке потребує постійного контролю.
Найхарактернішою патологією цього типу є недостатність мітрального клапана. Вона розвивається тоді, коли стулки клапана не змикаються повністю, що призводить до регургітації — зворотного потоку крові з лівого шлуночка в передсердя. Через це виникає перевантаження обох відділів серця, а згодом і легеневого кола кровообігу. Причинами можуть бути ревматичні ураження, дегенеративні процеси, інфекційний ендокардит, ішемічна хвороба серця, травми або вроджені аномалії. На ранніх етапах хвороба може протікати безсимптомно, однак із часом проявляється задишкою, серцебиттям, набряками та зниженням толерантності до фізичних навантажень.
Таким чином, недостатність мітрального клапана є серйозним хронічним станом, який без належного лікування прогресує та може призвести до інвалідизації чи навіть смерті пацієнта.
Клінічні прояви та діагностика
Симптоматика залежить від ступеня регургітації та адаптаційних можливостей серцево-судинної системи. На початкових стадіях пацієнти можуть відчувати лише незначну втому чи задишку при фізичному навантаженні. У міру прогресування з’являються набряки, кашель із домішками крові, перебої в роботі серця, порушення ритму у вигляді миготливої аритмії. У тяжких випадках розвивається хронічна серцева недостатність із характерними проявами — різкою задишкою навіть у спокої, вираженими набряками, збільшенням печінки.
Для підтвердження діагнозу застосовуються інструментальні методи. Найбільш інформативною є ехокардіографія, яка дозволяє визначити ступінь регургітації та стан клапанного апарату. Додатково використовуються електрокардіографія, рентгенографія грудної клітки, добове моніторування ЕКГ та катетеризація серця. Комплексне обстеження дає змогу оцінити функціональний стан міокарда та ступінь перевантаження кровообігу.
Своєчасна діагностика дозволяє розпочати лікування ще до розвитку тяжких ускладнень, підвищуючи шанси пацієнта на тривале та якісне життя.
Лікування та профілактика
Тактика лікування визначається ступенем недостатності мітрального клапана та загальним станом пацієнта. На ранніх етапах призначають медикаментозну терапію, що включає діуретики, вазодилататори, антиаритмічні та антикоагулянтні засоби. Їхнє завдання — зменшити навантаження на серце, контролювати симптоми та попередити ускладнення. При виражених формах необхідні хірургічні методи: реконструктивні операції з пластики клапана або його протезування механічним чи біологічним імплантатом. У сучасній практиці дедалі частіше застосовують малоінвазивні втручання, зокрема транскатетерні методики.
Після операції важливу роль відіграє реабілітація: контроль фізичної активності, дієта з обмеженням солі, відмова від шкідливих звичок і регулярні візити до кардіолога. Профілактика включає своєчасне лікування інфекцій, ревматичних захворювань, контроль артеріального тиску та рівня холестерину.
Отже, недостатність мітрального клапана є складним і небезпечним станом, однак завдяки сучасним методам лікування та профілактики можливо значно покращити прогноз і якість життя пацієнтів.
