Масштаби трудової міграції в Україні набули загрозливо високих розмірів для майбутнього економічного процвітання країни
У січні-травні 2018 року обсяг приватних грошових переказів в Україну зріс на 30%, порівняно з відповідним періодом минулого року, і становив 4,5 млрд доларів.
Про це повідомив голова Ради НБУ Богдан Данилишин.
“Обсяги приватних грошових переказів в Україні зросли до 8,4% ВВП у 2017 році і продовжують стрімко зростати і цього року”, – зазначив він.
За словами Данилишина, у січні-травні грошові перекази на 30% перевищили минулорічний показник і сягнули 4,5 млрд доларів.
“Нацбанк вже двічі цього року привертає увагу до наслідків трудової міграції для країни. Так, в Інфляційному звіті НБУ за січень зазначалося, що частка мігрантів у населенні віком 15-70 років становить 8%”, – сповістив голова Ради НБУ.
“Якщо вірити цим оцінкам, то справді масштаби трудової міграції в Україні набули загрозливо високих розмірів для майбутнього економічного процвітання країни”, – додав Данилишин.
На думку посадовця, нова хвиля трудової міграції з України зумовлена багатьма факторами, найважливішими з яких є військова агресія, глибока і тривала економічна криза, безробіття.
Ігор Данилишин пише на своїй сторінці у ФБ:
“Останнім часом дуже багато публікацій щодо трудової міграції. Робляться передчасні висновки та політично вмотивовані коментарі. Надходять багато запитань від ЗМІ і до мене . В цьому зв’язку приводжу наступний коментар.
Національний банк вже двічі цього року привертає увагу суспільства до наслідків трудової міграції для нашої країни. Так, в Інфляційному звіті НБУ за січень 2018 року зазначалося, що частка мігрантів у населенні віком 15-70 років становить 8%. Якщо вірити цим оцінкам, то справді масштаби трудової міграції в Україні державі набули загрозливо високих розмірів для майбутнього економічного процвітання країни. Що, до речі, і підкреслено в Інфляційному звіті за липень цього року.
Нова хвиля трудової міграції з України зумовлена багатьма факторами, найважливішими з яких є військова агресія, глибока і тривала економічна криза, безробіття. Природно, що українці шукають перспективи вищих заробітків та кращих систем соціального забезпечення.
Достатньо нагадати, що рівень безробіття серед економічно активного населення в 1 кварталі цього року склав 9,7% (методологія МОП), а серед населення працездатного віку – 10%. І хоча ці показники дещо краще, ніж за аналогічний період минулого року, все ж вони свідчать про те, що ситуація на вітчизняному ринку праці лишається напруженою. Отже, нинішня хвиля трудової міграції українців по суті є певним запобіжним клапаном в умовах низьких можливостей працевлаштування на достойні робочі місця на батьківщині.
Я раніше вже писав, що східноєвропейскі держави у свій час також наражалися на масштабну еміграцію своїх громадян. Причому східні європейці почали масово мігрували в Західну Європу ще до вступу їх країн до ЄС, сильний відтік спостерігався і в країнах, які не входять до складу Союзу. Основними напрямками руху поляків, латвійців та литовців були Великобританія та Ірландія, естонці поїхали до Фінляндії, а румуни – до Італії та Іспанії.
Наприклад, за 1990-2005 роки з Румунії виїхало 9%! населення. Тільки в 1990 році майже 100 000 румунських громадян оселилися за кордоном на постійне проживання, у наступні кілька років населення виїжджало у порівняних обсягах. Згідно з доповіддю ОЕСР, в перші роки румунська еміграція в основному зачіпала етнічні меншини, потім шукачі роботи. До 2007 року, коли Румунія приєдналася до ЄС, більшість румунських емігрантів вже виїхали з країни.
На мою думку, Україна повторює шлях інших східноєвропейських держав.
І теорія, і практика доводять, що на короткостроковому горизонті міграція може принести дуже великі вигоди як для мігрантів та їхніх родин, так і для країни походження.
Зменшення безробіття і неповної зайнятості, скорочення масштабів бідності, підвищення доходів і добробуту – далеко неповний перелік позитивних наслідків міграції для мігрантів та їх сімей. Часто вони включають поліпшення інших аспектів людського розвитку, таких як освіта та охорона здоров’я. Держава, у свою чергу, отримує більші обсяги грошових переказів, які зазвичай є менш волатильними і надійнішими джерелами іноземної валюти, ніж інші потоки капіталу в багатьох країнах, що розвиваються. До речі, обсяги приватних грошових переказів зросли і в Україні – до 8.4% ВВП у 2017 році (за новою методологією НБУ) і продовжують стрімко зростати і цього року (у січні-травні вони на 30% перевищили минулорічний показник і сягнули 4.5 млрд дол.).
Однак, довгострокові наслідки виявляються набагато менш позитивними: по факту держава отримує менше населення працездатного віку, втрачає освічену молодь та кваліфікованих спеціалістів, відчутно зростає тиск на державні фінанси. Сильна зовнішня міграція, у тому числі висококваліфікованих працівників, разом із старінням населення, є значним викликом для держав з огляду на потребу підтримки конкурентоспроможної економіки. Приміром, «витік мізків», зокрема, означає: втрату державних ресурсів, вкладених в їх освіту; звуження промисловості; погіршення ділового середовища.
Що потрібно змінити в Україні, щоб люди були зацікавлені працювати в своїй країні? На мій погляд, найважливішим є домогтися стабільно високих темпів економічного зростання. І, до речі, Рада Національного банку активно відстоює ці ідеї в своїх документах і рекомендаціях Правлінню регулятора і Уряду України. Я про це багато пишу.
Саме на такий здоровій основі можна забезпечити зростання зарплат і доходів населення. На жаль, рівень зарплат в Україні поки не можна порівняти з європейськими країнами. Наприклад, за даними OECD, середня зарплата в Польщі за 2017 рік склала 50,8 тис. Злотих (близько 13,5 тис.дол.США) за рік, в Португалії – 17 тис.євро за рік, Іспанії – 28 тис.євро за рік. А у нас, виходячи з даних Держстату – менше 100 тис.грн за рік. Тому, щоб уповільнити трудову міграцію потрібно підтягувати рівень зарплат в Україні до європейського, спираючись при цьому на зростання продуктивності економіки. І, як ми бачимо, уряд працює в цьому напрямку. Наприклад, індекс реальної заробітної плати у червні 2018 року щодо червня 2017 року склав 113%.
Що стосується зниження міграційних настроїв, то світовий досвід, в тому числі східноєвропейських країн, стверджує, що потрібно застосовувати комплексний підхід, зокрема: зосередитися на створенні гідних робочих місць; зміцнювати інститути влади; створювати умови для підвищення рівня зайнятості; підвищувати продуктивність праці і економіки в цілому.
Для більш ефективного регулювання міграції нам необхідно впроваджувати ці фундаментальні ідеї.”
