Ракета “Пекло” дійсно відрізняється прагматичним підходом, “дорослими” конструкційними рішеннями та технологічністю
Джерело: Defence Express
В Україні офіційно презентували далекобійний засіб ураження під назвою “Пекло”, яка вже використовувалась для ударів по ворогу та, вочевидь, тим самим пройшла випробування. І перша партія передана до українського війська, про що повідомив Президент України Володимир Зеленський.
Повідомляється, що “Пекло” може подолати відстань до 700 км та розбиває швидкість до 700 км/год. Чомусь традиційно, вже після “Паляниці”, цей виріб чомусь класифікували, як “дрон-ракета”. Хоча на фото – звичайна крилата ракета, але у відносно малих габаритах.
І хоча точних характеристик ракети немає, офіційні фото дають можливість дещо про неї дізнатися. Зокрема щодо розмірів, то орієнтовна довжина та розмах крила “Пекло” схоже складає до 2 метрів. Щодо ваги бойової частини, то навряд мова може йти про параметр більший 50 кг, виключно у силу самих розмірів ракети. Це видно на прикладі концептуально схожої Barracuda від Anduril. Збільшення ваги бойової частини об’єктивно можливо, при цьому кратно – але лише з пропорційним змнешенням дальності.
Двигун – малогабаритний турбореактивний, його модель поки не ідентифікована, але для таких літальних апаратів в цілому цілком може бути достатнім тяга від 400-600 Н, яку дозволяють розвивати двигуни вагою 4-8 кг, а максимумом можна вважати 1500 Н, що може забезпечити двигун масою у 17 кг.
Але значно цікавіші речі з’являються, якщо роздивлятися більш детальні фото. Наприклад, добре видно, що у корпус “Пекла” сформований саме за технологіями виробництва реактивних літальних апаратів – метал та клепки. Надійне і добре відоме рішення, яке дозволяє виробляти корпуси промислово.
Схоже, що сам корпус складається лише з декількох великих частин, що дозволяє спростити монтаж у ньому всіх вузлів та агрегатів. Вже згаданий двигун розміщений зовні також виходячи з питання легкості монтажу, економії місця у корпусі, а також відсутності необхідності робити повітрозабірники.
Крило “Пекла” зроблено фіксованим і це дуже правильне рішення, бо спроби зробити його складаним призвели б лише до укладення та збільшення ваги конструкції з можливим погіршенням аеродинамічних якостей.
Заднє хвостове оперення V-подібне, що також про економію ваги. При цьому керуючі поверхні – елерони та елевони не мають зовнішніх тяг, що є гарною ознакою “дорослої” реактивної конструкції.
Майже вздовж усього корпусу ракети йде наплив, який цілком можливо несе роль ребра жорсткості. Вона має невеликий повітрозабірник, можливо для охолодження внутрішньої апаратури. А також два круглі отвори, які можуть бути радіопрозорими кришками для антен супутникової навігації.
Це звісно, якщо сама ракета не перевертається у повітрі після запуску для того, щоб двигун був знизу фюзеляжу. Бо в теорії такий варіант також існує. І тоді це про те, що ракета має радіовисотоміри. На носу ракети – приймач повітряного тиску, який необхідний для вимірювання швидкості. Це також дає відповідь на питання щодо систем навігації “Пекла” – інерціальна, супутникова та можливо TERCOM чи DESMAC з порівнянням рельєфу або зображення місцевості з еталоном.
На фото вище також можливо помітити, що на “Пеклі” логотип проєкту “Армія дронів” – спільного проєкту Міноборони, Мінцифри, Генштабу ЗСУ, Держспецзв’язку та UNITED24.
Залишається лише питання запуску. Довгі фіксовані крила прямо говорять, що навряд її запускають з літака. А при запуску з землі таких літальних апаратів з турбореактивними двигунами потрібний ракетний прискорювач. Зазвичай він чіпляється знизу і можливо гачок для цього якраз і видно внизу фюзеляжу.
Таким чином “Пекло”, як видно по фото, є дуже ґрунтовною прагматичною розробкою з ухилом на технологічність та масовість промислового виробництва.
