2-11 вересня у Львові-Брюховичах відбувається Синод Єпископів УГКЦ. Гостем Синоду був владика Мануел Нін, Апостольський екзарх для католиків візантійського обряду Греції. «Почувайтеся як брат серед братів. Дякуємо вам за те, що десятки тисяч вірних нашої Церкви в Греції є під вашою турботливою батьківською опікою», – сказав Глава УГКЦ, вітаючи владику Мануеля.
Вашій увазі пропонуємо інтерв’ю, у якому з Екзархом для католиків візантійського обряду Греції говоримо про українську громаду у Греції, про виклики міграції, про стосунки з православними, а також про головну тему Синоду «Боже Слово і катехизація».
Владико, вітаємо вас в Україні. Ви є Екзархом для католиків візантійського обряду в Греції, частиною з яких є вірні Української Греко-Католицької Церкви. Скажіть, будь ласка, якою є українська громада в Греції та які виклики і проблеми стоять перед нею сьогодні?
В нашому екзархаті є присутніми три спільноти, які належать до різних східних обрядів. Першою із них є етнічна грецька спільнота греко-католиків, інша – спільнота халдеїв, що є вихідцями із Сирії та Іраку, і відтак, найбільшою спільнотою є українські греко-католики. Варто відразу відзначити, що українська спільнота є доволі живою та діяльною, тому її присутність досить відчутна в житті екзархату та в житті грецького суспільства.
Безсумнівно, зараз ця спільнота переживає певний період, в якому їй потрібно дати відповіді на доволі серйозні виклики, які стоять перед нею. Найпершим таким викликом є необхідність інтегруватися в реалії суспільства, в якому вони перебувають. Досить часто мені трапляється нагода спостерігати із вікна моєї кімнати моменти, коли перед нашим катедральним храмом Пресвятої Трійці бавляться українські діти – вони інколи сваряться, ще іншого разу, дискутують – і вони це роблять грецькою мовою, розмовляючи між собою. Тобто, ті діти, які народилися вже у Греції від мішаних подружь, в багатьох випадках мають проблему, яка полягає у тому, що вони втрачають знання власної мови. І насправді, за два з половиною роки мого буття Екзархом для католиків візантійського обряду у Греції я спостеріг, що українці мають необхідність реагувати на цей виклик і роблять це у наступний спосіб: започатковують курси вивчення рідної української мови, яка, без сумніву, перебуває на устах у дітей, адже в той чи інший спосіб використовується у домашньому чи спільнотному спілкуванні. Але тим не менш, існує необхідність її вивчати більш поглиблено та детально. Саме тому, українська спільнота насамперед стоїть перед цим викликом, пов’язаним із інтеграційними процесами, які вона переживає. Проте, ще раз повторюю: ця спільнота є надзвичайно живою, діяльною та активною, головно, в житті цілого екзархату, а також в локальному грецькому суспільстві, в якому вона проживає.
Отож, яким чином українська громада свідчить про свою Церкву та про свою державу у вашому екзархаті?
Українці у Греції свідчать про свою приналежність до нації, до своєї Церкви перш за все тим, що вони виділяються уже на самому тлі грецького культурного і церковного життя. Це пов’язано із святкуванням свят, адже вони слідують за старим Юліанським календарем. Окрім цього, це робить їх доволі помітними на фоні суспільного життя у Греції як церковного, так і світського.
Іншим важливим моментом є те, що впродовж цілого літургійного року українці збираються разом не тільки для святкування літургійних празників, але також і для свят, безпосередньо пов’язаних із історією української Церкви та з історією традицій українського народу. Ці святкування також завжди досить помпезні та величаві, об’єднуючи доволі велику кількість людей. До прикладу, в травні в залежності від дати та зручності для вірян друга або ж третя неділя є присвячена святкуванню Дня матері. Відтак, велика кількість українців, яких я насправді впродовж церковного року жодного разу не бачив – чому так кажу, бо мене запрошують місцеві парафіяльні священики на святкування цих визначних дат для українського народу і я як єпископ завжди чуюся зобов’язаним та радісним бути присутнім на таких святкуваннях, служу Літургію, проповідую, а також зустрічаюся та розмовляю з людьми, і більше того, на цих святах деяких людей вже знаю в лице, – так от, на День матері приїжджають люди із різних куточків Греції, а навіть такі люди, яких я бачу лише раз у році. Однак, їх присутність є надзвичайно чисельна – вони святкують, моляться, а після завершення Літургії на площі ще п’ять-шість годин веселяться і святкують разом, співаючи різних пісень, проводячи різноманітні конкурси, маючи тематичні конференції, читаючи вірші, згадуючи ті чи інші події з історії України. І це, насправді, є надзвичайно промовистим. Також нещодавно до нас приїжджав Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав на Свято матері. Перечисленні моменти досить добре представляють українців у Греції як носіїв своєї української культури і людей, які виражають свою приналежність до української церковної традиції.
Сьогодні українська держава стикнулася із нелегким питання міграції – безліч людей виїжджають за кордон у пошуках кращих умов для життя. Не виключено, що багато людей направляються в Грецію. Як ви можете прокоментувати це явище міграції сьогодні та які його основні прояви?
Очевидно, що сьогоднішній світ характеризується рухом міграційних потоків, що направляються із однієї країни в іншу. Головною ознакою таких потоків є те, що люди, які рухаються із однієї країни в іншу, здійснюють це заради пошуку роботи, заради кращих економічних гарантій для власного життя і тому вимушені залишати свою країну і шукати там, де на їхню думку мало би бути краще. Варто відзначити, що Греція, яка впродовж історії з огляду на її географічне положення була місцем, куди з’їжджалися багато людей з різних країн, сьогодні виглядає менш привабливою, адже переживає досить складну економічну кризу. Можете собі уявити, що лише кілька місяців тому Європейський парламент прийняв рішення про те, що економіку Греції можна вже трішки відпустити з-під того тотального контролю, якому вона підлягала, починаючи із 2008 року і до зовсім недавнього часу. Так, звичайно, говориться про те, що Греція якимось способом поправляється та підноситься на ноги, але цей процес є надзвичайно повільний і розтягнутий в часі, а тому передбачається, що він ще буде достатньо тривалим. Тому, ще раз повторюю, що Греція не є настільки привабливою для трудових мігрантів, в тому числі і з України. Отож, мені приходиться інколи бачити, як між двома Літургіями українською мовою, які щонедільно служаться у нашому катедральному храмі, люди, які вже помолилися та відслужили Літургію і ті люди, які лише прийшли на неї та очікують на її початок, зазвичай, спілкуються між собою, і головною темою їхньої дискусії є розпитування, у переважаючій більшості між жінками, що приїхали до Греції, про місця, де можна знайти роботу, і то просто роботу, навіть необов’язково із кращими умовами для проживання і праці.
Окрім цього варто підкреслити, що українки, яких є більше на території Греції, втішаються славою добрих, порядних, чесних працівниць. Ба більше, навіть в мене для догляду за старшими священиками працюють двоє жінок-українок, які безсумнівно для мене є особами цілковитої довіри. Такою ж репутацією вони втішаються і збоку грецького суспільства загалом, які кажуть про українок як про порядних, вихованих, вправних та освічених робітниць. Саме тому, українська трудова присутність на території Греції є великою і дає свідчення віри, свідчення церковних та культурних традицій українського народу.
Як ми знаємо, конфесійно Греція є православною країною. Тому, що ви можете сказати про відносини між українськими громадами та православними?
Якщо говорити про міжлюдські відносини та про українську спільноту, що є присутньою в Греції, то дуже часто мені доводиться спілкуватися із українським священиком Андрієм (о. Андрій Твердохліб – прим.), який обслуговує українську греко-католицьку спільноту, і запитую його: «І як там греко-католики, як вони почуваються і як спільнота загалом?» У свою чергу, він відповідає, що дуже багато людей приходять на молитву та Літургію, і навіть ті, що є насправді православними. Таким чином, спільнота складається не лише виключно із українських греко-католиків, але зустрічаються і ті, хто є православної конфесійної приналежності. Між ними на персональному рівні є доволі добрі, такі братерські, товариські, дружні стосунки.
Якщо ж ми говоримо про взаємовідносини між церковними структурами і взяти до уваги наш греко-католицький екзархат в Греції і Православну Грецьку Церкву, то повинні визнати, що практично між нами не існує не просто тісних, але навіть й дотичних взаємовідносин. Звичайно ж, також не можна сказати, що існують якісь напруження чи проблеми, але цього не можна ствердити лише з тієї причини, що відносини на структурному рівні є зведені до мінімуму. Правда також є в тому, що коли я йду посеред дороги і зустрічаю якогось православного священика, він мене вітає, але це, знову ж таки, стосується сфери простих міжлюдських взаємовідносин. Натомість, якщо йдеться про відносини між екзархатом і православними, то можна ствердити, що насправді вони відсутні. Єдиним полем для співпраці є діяльність на рівні харитативних організацій, в даному випадку – «Карітас». Тут православна сторона із нами якимось чином взаємодіє і це єдине місце, де реалізуються якісь взаємовідносини структурного типу між нашими Церквами.
Насамкінець, звернемося до теми цьогорічного Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви «Боже слово і катехизація». На вашу думку, якими повинні бути відповіді Церкви на виклики глобалізації сьогодні, служачи катехизацією та проповіддю?
Я вважаю, що тема, якою пройнявся Синод Єпископів, зібравшись на своє засідання, «Боже слово і катехизація» є сьогодні дуже актуальною, особливо серед обставин життя сучасного людського суспільства, яке безсумнівно є вражене такою дійсністю, яку ми називаємо «глобалізацією». Для нас, християн, надзвичайно важливо розуміти, що фундаментом цілого нашого життя, основою, базовим пілястром, на якому тримається все є життя Божим словом, таким Словом, яке прийшло до нас через Євангеліє. Також ми не повинні забувати, що те, що є звіщене Святим Письмом у своїй суті показує нам Христа, те Боже Слово, яке втілилося у наше людське життя, ба більше, дає нам розуміння цього життя і кладе міцну основу для нього. Таким чином, очевидно, що для нас, священиків та єпископів, надзвичайно важливо знайти і витворити такі способи співпраці із людьми, щоб допровадити їх до глибшого розуміння, до глибшого життя і до глибшого проповідування саме цих правд – правди воплочення Ісуса Христа і Його життя між людьми. І тому, я вважаю, що це справа не тільки глибшого розуміння, але перш за все, це справа проповіді, катехизації, справа глибшого усвідомлення вірними того, що таке Боже Слово і досвід християнського життя, досвід церковного життя віруючого християнина у сьогоднішньому суспільстві. Отже, ще раз наголошую на тому, що як Українській Греко-Католицькій Церкві, так і всій Католицькій Церкві потрібно шукати шляхів реалізації цієї мети – глибшого розуміння, життя і проповіді Слова Божого у сучасному суспільстві.
Дякуємо вам за це інтерв’ю та ваші слова, а також за ваш досвід служіння для українців греко-католиків у Греції.
Розмовляв бр. Іван Вихор
Джерело:
