Спільне проживання дає помітну економію, але витрати не скорочуються рівно вдвічі. Статистичні служби в Україні та ЄС використовують спеціальні коефіцієнти, щоб порівнювати рівень життя одинаків і сімей різного розміру, і друга людина в домогосподарстві в цих розрахунках ніколи не рахується як «повна одиниця».
Як Держстат рахує витрати домогосподарств
В Україні з 2011 року Держстат застосовує поправку до кількості людей у домогосподарстві. Перша особа береться за одиницю, а кожна наступна — за 0,7. Тобто сім’я з трьох осіб у статистичних розрахунках дорівнює не трьом, а 2,4 умовним одиницям.
Такий підхід пояснюють тим, що частина витрат майже не змінюється, скільки б людей не жило в оселі. Це стосується, наприклад, плати за житло, палива чи речей тривалого користування. Коли до квартири заселяється ще одна людина, ці витрати не подвоюються.
У прикладних цифрах це виглядає так: якщо одній людині для звичного рівня життя потрібно 10 000 гривень на місяць, то парі, за логікою Держстату, на такий самий рівень вистачить 17 000 гривень, а не 20 000. Тобто кожен із двох витрачає по 8 500 гривень, але живе так само, як одинака з бюджетом 10 000 гривень.
Як це рахує Євростат
Європейська статистична служба використовує іншу шкалу. Другого дорослого у домогосподарстві Євростат оцінює як 0,5 від першого. За такого підходу парі з наведеного прикладу «достатньо» 15 000 гривень, щоб досягти того самого рівня споживання, що й одинака з 10 000 гривень.
Єдиного «правильного» коефіцієнта немає, його обирають за домовленістю в межах методики. Але спільним для різних систем розрахунку є те, що друга людина в сім’ї не прирівнюється до першої за витратами.
Які витрати легше ділити на двох
Найочевидніша стаття економії — житло. Дві окремі квартири означають дві оренди або два комплекти рахунків, тоді як спільне проживання передбачає один рахунок на двох.
В українських комунальних платежах є кілька позицій, що не залежать від кількості мешканців:
- опалення, якщо тепло не рахують за індивідуальними приладами, нараховується за площею квартири;
- внески в ОСББ або управителю за утримання будинку також прив’язані до площі житла;
- інтернет зазвичай оплачують за договором підключення, незалежно від того, скільки людей ним користується;
- плату за доставку газу розподіляють рівними частинами протягом року, орієнтуючись на обсяг споживання за попередній рік, а не на кількість мешканців.
Якщо газ використовується лише для плити й обсяг споживання невеликий, розрахунок ведуть із мінімуму 39 кубометрів на рік. Поки квартира не перевищує цей поріг, одинаки й пари платять за доставку однаково.
Схожа логіка й з побутовою технікою: холодильник, пральна машина, плита — одні на двох. Чим більшу частку в бюджеті займають такі постійні витрати, тим відчутнішою стає вигода від їх поділу.
Економісти, які аналізували сімейні бюджети за 20 років, дійшли висновку, що найбільше виграють від спільного проживання домогосподарства з невеликим доходом. Вони також зафіксували, що перевага спільного життя за цей період не зменшилася, навіть попри те, що жити наодинці стало зручніше.
Що дорожчає з кожною додатковою людиною
Є й витрати, які зростають разом із кількістю мешканців. Вода, електроенергія та сам газ оплачуються за лічильниками, тому кожен новий житель додає до рахунку стільки, скільки реально споживає.
Витрати на їжу теж збільшуються, але не прямо пропорційно кількості людей. Міністерство сільського господарства США аналізувало дані за 1988 рік і встановило, що самотня людина витрачала на харчування майже вдвічі більше, ніж кожен член сім’ї з п’яти осіб.
Одне з пояснень — великі сім’ї частіше купують продукти у великих упаковках, які нерідко дешевші в перерахунку на кілограм. Крім того, одинаки майже половину свого харчового бюджету спрямовували на кафе та страви на виніс, тоді як у сімей із п’ятьма членами на це йшла менш як третина витрат.
Йдеться не лише про зручність. Дохід самотньої людини не потрібно ділити між кількома членами сім’ї, тому, за оцінками економістів, у неї зазвичай більше коштів «на себе», зокрема й на харчування поза домом.
Чому пари не завжди витрачають менше за одинаків
Дані зі США показують, що економія від спільного проживання не завжди автоматично перетворюється на менші витрати на людину. Статистики порівняли витрати людей віком 21–29 років у 2008–2009 роках.
Бездітні пари в цьому віковому діапазоні витрачали на одну особу майже стільки ж, скільки одинаки — близько 26,7 тисячі доларів на рік. На житлі та харчуванні вони справді економили, але більше витрачали на автомобілі: машину мали три з чотирьох пар, тоді як серед одинаків — лише трохи більше половини.
Крім того, дохід у пар у розрахунку на людину був приблизно на третину вищим, ніж у самотніх. Це дозволяло їм збільшувати витрати в інших категоріях, нівелюючи частину економії на житлі та продуктах.
Натомість у пар віком 27–29 років різниця з одинаками була вже помітною. У перерахунку на людину вони витрачали приблизно на 7 200 доларів на рік менше. Понад половину цієї різниці забезпечувала саме економія на житлі, яке в середньому обходилося їм більш ніж на чверть дешевше на одну особу.
Таким чином, статистика підтверджує: спільне проживання зазвичай знижує витрати на людину, насамперед за рахунок житла й постійних платежів. Однак реальний ефект залежить від доходів, стилю споживання та того, на що саме домогосподарство спрямовує зекономлені кошти.
