Уже в перші місяці життя немовля повністю залежить від дорослих — від них воно отримує їжу, питво та тепло. Тому для дитини важливо якнайшвидше зрозуміти, на кого в оточенні можна покластися і хто є емоційно близькою людиною.
Нове дослідження, опубліковане в журналі Evolution and Human Behavior, показало: діти віком від чотирьох до шести місяців помічають, хто з дорослих має тісніші стосунки між собою. Сигналом для цього стає те, хто з ким ділиться їжею та слиною.
Як виникла ідея дослідження
Один з авторів роботи, психолог Брендон Ву з Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі, пояснив, що поштовхом стали попередні спостереження в різних культурах. Вони показували: люди, які перебувають у близьких стосунках, частіше діляться одне з одним слиною.
Як приклад наводили ситуацію, коли двоє людей лижуть одне морозиво. За такою поведінкою зазвичай легко здогадатися, що вони пов’язані близькими стосунками.
Опитування 129 батьків дітей віком від 8 до 19 місяців підтвердило: погратися з дитиною, почитати їй чи обійняти більшість готові дозволити багатьом знайомим. Натомість їсти з малюком однією ложкою, пити з однієї чашки чи цілувати в щоку батьки зазвичай дозволяють лише «своїм» — найближчим людям.
Постало запитання: чи помічає цю межу сама дитина вже у віці 4–6 місяців, коли ще не може говорити й мало взаємодіє з оточенням?
Як перевіряли реакцію немовлят
Безпосередньо запитати в шестимісячної дитини неможливо, але можна відстежити, від кого вона чекає дії. Для цього дослідники спостерігали, куди немовля дивиться в різних ситуаціях.
Брендон Ву разом із колегами з Гарварду та Массачусетського технологічного інституту показували дітям короткі відеосценки з ляльками. Малюки сиділи на колінах у батьків або в дитячому стільчику. Дослід проводили через відеозв’язок, а камера фіксувала напрямок погляду дитини.
Такий підхід частково спирається на старі досліди з африканськими мавпами. Там вмикали запис крику дитинчати, і дорослі самиці дивилися на його матір, ніби очікуючи, що саме вона має відреагувати.
Часточка апельсина проти м’ячика
У першій серії сценок одна жінка брала часточку апельсина, клала собі до рота, а потім тією ж часточкою «годувала» ляльку. Інша жінка з тією самою лялькою просто перекидала м’ячик — без їжі та контакту зі слиною.
Після цього лялька починала плакати. Дослідники стежили, на кого з двох жінок дитина переведе погляд і на кому затримає його довше, тобто від кого чекатиме реакції на плач.
У другій серії сценок їжа не використовувалася. Жінка торкалася пальцем свого рота, потім рота однієї ляльки й знову свого. З іншою лялькою вона виконувала схожу послідовність, але торкалася чола — свого, потім лялькового і знову свого.
Після цього вже жінка починала плакати, і дослідники дивилися, на яку з ляльок немовля зверне більше уваги.
Дві різні сценки обрали не випадково. Перша відтворювала добре знайому дитині ситуацію — спільну їжу. Друга — менш типовий жест, коли хтось кладе палець до рота собі, а потім іншому. Так перевіряли, чи зможе немовля розпізнати близькість не лише за звичною дією, а й за іншими формами обміну слиною.
На кого немовля чекає допомоги
В обох типах сценок діти довше дивилися на тих, хто ділився слиною, ніж на тих, хто просто грав у м’яч або торкався чола. Це свідчить, що вже приблизно в пів року дитина сприймає таких людей як більш близьких одне одному.
За словами Брендона Ву, у немовлят уже формується загальне уявлення про стосунки між людьми, і вони можуть розпізнавати близькість за різними діями, а не лише за одним знайомим сценарієм.
Дослідники також перевірили, чи не сприймає дитина просто «добрішу» людину як ту, від якої завжди варто чекати допомоги. Для цього змінювали фінал сценок.
- В одному варіанті плакала нова лялька, якої раніше не було в сюжеті. У такому разі немовля не дивилося довше на жінку, яка ділилася апельсином, ніж на іншу.
- В іншому варіанті лялька не плакала, а тягнулася до м’ячика, і різниці в поглядах дитини також не спостерігали.
Це означає, що немовля чекає реакції саме від того, хто пов’язаний близькими стосунками з тим, хто плаче. Ідеться не про загальну «доброту», а про конкретний зв’язок між двома учасниками ситуації.
Цікаво, що дитина очікує допомоги як від того, хто поділився, так і від того, з ким поділилися. У сценці з апельсином це була жінка, яка давала часточку, а в сценці з пальцем до рота — лялька, якій торкалися рота.
Чому вік дітей здивував науковців
Раніше подібні досліди проводили з дітьми 8–10 місяців і приблизно півтора року. Вони також довше дивилися на тих, хто ділився слиною. Незалежна група дослідників у Відні повторила експеримент у лабораторії з дітьми 8–10 місяців і отримала схожі результати: малюки частіше стежили за жінкою, яка ділилася часточкою їжі.
Однак до 8–10 місяців більшість дітей уже отримують прикорм і частіше бачать, як дорослі діляться їжею між собою. Тому не було зрозуміло, чи це вроджене розуміння, чи результат накопиченого досвіду.
У 4–6 місяців ситуація інша: приблизно половина дітей лише починає отримувати прикорм, багато з них ще переважно споживають молоко чи суміш, якими в родині зазвичай не діляться. Крім того, у цьому віці немовля ще багато спить, гірше бачить, не вміє сидіти й менше спостерігає за обличчями дорослих.
Науковці зібрали результати всіх подібних дослідів із дітьми від 4 до 19 місяців — загалом понад п’ятсот спостережень — і майже не виявили різниці за віком. Це свідчить, що дитині потрібно небагато досвіду, щоб зрозуміти, хто кому «свій».
Навіщо немовляті знати, хто «свій»
Людське немовля залежить від дорослих значно довше, ніж дитинчата багатьох інших видів. Навколо нього часто є кілька людей, які доглядають за ним, і важливо розуміти, хто з них пов’язаний між собою тісними стосунками та найімовірніше прийде на допомогу.
Дослідники припускають, що саме за тим, хто з ким ділить ложку, чашку чи цілується, дитина відрізняє маму, бабусю чи старшого брата від няні або виховательки. Так немовля формує уявлення про коло найближчих людей, на яких може розраховувати.
