Господи, який сором… мене всього трусить зараз… Юлія, вдова загиблого на фронті бійця (йому було всього 23) вийшла на одиночний пікет проти референдуму про дружбу з тими, хто вбив її чоловіка – як це пропонує команда новообраного.
До неї не вийшов НІХТО.
5 годин дружина загиблого Героя стоїть під Адміністрацією президента – і всім наплювати.
Вийшов лише дрібний клерк і попросив «сформулювали суть її звернення». На що вона відповіла: «Я вийшла проти референдуму з тими, хто вбив мого чоловіка»
Який тоді сенс показового відкриття парканів, якщо новообраний президент заїзджає в АП з чорного входу на кортежі з чотирьох машин? А на вдову загиблого цьому персонажу наплювати.
Питаю ще: – а хто з депутатів до Вас вийшов? – а ніхто.
Мене, слава Богу, не впізнала, бо мені в таких ситуаціях соромно, що депутат.
– А яка вам треба допомога? – мені – ніякої…
– Треба не проводити референдум про дружбу з тим, хто його вбив…
Який сором… не вистачає притомних слів…
Андрій Лозовий
