Закон у Туреччині позбавляє християнські школи держпідтримки, прирівнюючи їх до приватних навчальних закладів і цим сприяючи їхньому закриттю, сьогодні їх залишилося всього 24.
Навіть небагато шкіл, в яких навчаються діти християнських меншин, зараз відчувають щораз більші труднощі. На початку нового навчального року виявився недобір дітей у школи через жорсткість законів, це може призвести до закриття багатьох з них. Про це говорить Торос Алкан, президент Фонду вірменських шкіл «Сурхак Тибреванк» і представник Фондів меншин у турецькій Асамблеї народних фондів. Він наголошує на тому, що закон прирівнює школи до приватних навчальних закладів і таким чином позбавляє їх усіх форм державної підтримки. Алкан нагадує, що школи релігійних і національних меншин мають статус неприбуткових організацій, права яких гарантує Лозаннський мирний договір 1923 року, і тому їхній юридичний статус не можна знижувати до приватних навчальних закладів.
Відомо, що за останні роки існування Оттоманської імперії перед укладенням Лозаннського договору, на території нинішньої Туреччини діяло 6 437 шкіл національних і релігійних меншин. Після заснування Турецької республіки до влади прийшли політики-націоналісти «Комітету союзу і прогресу», після чого кількість цих шкіл різко зменшилася до 138, оскільки націоналісти прагнули створити якогось ідеального расово правильного «турка», і з цією метою почали дискримінувати і утискувати права меншин у країні. Націоналістична ідеологія завжди розглядала школи національних і релігійних меншин як перешкоду на шляху виховання цього «нового турка».
У період з 2014 до 2015 року спостерігалося деяке зростання кількості шкіл, що належать різним християнським спільнотам, фондам і організаціям у країні та мають право отримувати фінансування від держави. Наприкінці 2015 року їх було вже 55, серед них 36 шкіл вірменських християнських спільнот, 18 шкіл греко-православних спільнот, і один дитячий садок для сімей сирійських православних християн. Однак лише за рік багато з цих шкіл вже закрилися, а тому сьогодні їх всього лише 24 на всю країну, причому найбільше епідемія закриттів торкнулася шкіл невеликої греко-православної спільноти. Як наголошує Нуркан Кайя, турецька юрист і правозахисник, який координує діяльність Групи боротьби за права меншин, держава повинна виробити демократичну нормативну базу, де будуть встановлені чіткі права та обов’язки таких шкіл і передбачені механізми державного фінансування їхньої діяльності. Але насамперед треба скасувати драконівську норму про обов’язкове турецьке громадянство для учнів таких шкіл, оскільки саме ця норма законодавства призводить до скорочення набору учнів у класи.
