30 червня у с. Лучиці Тартаківського деканату звершено Божественну Літургію, відтак усі присутні колоною відправились на цвинтар, на якому настоятель церкви о. Володимир Мартинюк разом із запрошеними отцями відправили Панахиду та освятили пам’ятник видатному місцевому священику отцю Мартину Миколайчуку (1878 р. н.), його синам – Володимиру (1904 р. н.) та Теофілу (1909 р. н.), а також церковному паламарю Івану Петризі (1902 р. н.).
Участь у заходах взяли жителі навколишніх сіл, священики, сільський голова Володимир Черечін, депутати районної ради Василь Сорочук, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Андрій Хорунжий.
Сімдесят п’ять років тому, 27 червня, на свято Божого Тіла, на лучицькій землі пролилася велика кров.
…У селі було тривожно, бо фашистська Німеччина оголосила війну СРСР, її війська форсували річку Західний Буг. Отець Мартин Миколайчук та паламар Іван Петрига, відпустили дяка додому, а самі готувалися до Святої Літургії. Ось-ось мали прийти парафіяни. Та замість них у храм зайшли енкаведисти, які заарештували священика та паламаря. Їх вивели під конвоєм з церкви, згодом до них доєднали синів священика – Володимира і Теофіла, яких схопили в плебанії. Заарештованих провадили через все село до свого штабу, який знаходився в кінці населеного пункту. Коли провадили їх дорогою, одна жінка звернулася до священика: «Куди Ви, отче, йдете?» Священик відповів: «На Голгофу». Це були останні слова Мартина Миколайчука, бо конвоїри заборонили йому розмовляти. У штабі енкаведист заявив священику: «Ти благодарил Бога, что началась война?» Священик мовчав і молився. Тоді енкаведист наказав: «Растрелять?» Заарештованих вивели на город, змусили Теофіла і о. Мартина викопати яму, а потім розстріляли.
Коли радянські війська відступили, у селі відбувся великий похорон. Процесія пройшла від місця страти до церкви – дорогою, якою провадили арештованих на страту. Село було безмежно зворушене, скорбота і жаль охопили усіх людей. Процесія йшла подібно до Хресної дороги Ісуса Христа зі зупинками, в яких виголошували проповіді та слова, в яких визнавали священика мучеником за віру Христову, духовним пастирем народу, молилися і співали заупокійні пісні.
Жителі Лучиць вважають отця Миколайчука святим. Тому пам’ятатимуть про нього завжди і передадуть цю пам’ять прийдешнім поколінням.
Юлія Сорочук
Історичний матеріал взято з часопису “Голос з-над Бугу”, № 54 від 2011-07-05
