В днях 3–4 червня 2016 р., в Києві та Радомишлі проведуть наукову конференцію до 300-ліття Житомирської унії 1715 року: «Правобережна Україна на переломі ХVII–XVIII століть».
Організаторами конференції є; Національний університет «Києво-Могилянська академія», Факультет гуманітарних наук, Кафедра історії, Українська Греко-Католицька Церква, Київська архиєпархія УГКЦ, Український католицький університет, Гуманітарний факультет, Філософсько-богословський факультет.
ПРОГРАМА
КИЇВ, 3 ЧЕРВНЯ (РЕЄСТРАЦІЯ)
9.00–10.30 – Архиєрейська Божественна Літургія в Патріаршому соборі Воскресіння Христового
10.40–12.00 – Урочисте відкриття конференції, Перше пленарне засідання (Патріарший собор Воскресіння Христового, вул. Микільсько-Слобідська, 5)
10.40–10.50 – Вітальне слово Верховного Архиєпископа Києво-Галицького
10.50–11.20 – Протосинкел Київської Архиєпархії УГКЦ
Київська архиєпархія УГКЦ: 300 років в єдності зі Вселенською Церквою
11.20–11.50 – Проф. Ігор СКОЧИЛЯС (Український Католицький Університет, Львів)
Житомирський собор духовенства 1715 року та унія Правобережної України з Римським Апостольським престолом
12.00–13.00 – Обідня перерва
14.30–16.40 – Друге засідання «Київ та українська культура в постмогилянську добу» (2-й поверх Музею НаУКМА, вул. Сковороди, 2)
14.30–14.55 – Проф. Наталія ЯКОВЕНКО (Національний університет «Києво-Могилянська академія»)
Йоаникій Ґалятовський і його містичний світ: чи київське православ’я було «латинізуючим»?
15.00–15.25 – Проф. Лариса ДОВГА (Національна музична академія України імені П. І. Чайковського, Київ) Лазар Баранович, Інокентій Ґізель та Антоній Радивиловський: «Добро» і «благо» в київському богослов’ї другої половини XVII століття
15.30–15.55 – Проф. Ігор СКОЧИЛЯС (Український католицький університет, Львів) Київський митрополит Лев Кишка, Житомирський собор 1727 року та культурно-релігійна програма SlaviaUnita на Правобережжі в першій третині XVIII століття
16.00–16.30 – Загальна дискусія (дискутанти: проф. Вадим Ададуров, Львів; д.і.н. Максим Яременко, Київ)
16.30–16.50 – Кавоперерва
16.50–18.40 – Третє засідання «Українська Церква по обидва береги Дніпра» (2-й поверх Музею НаУКМА, вул. Сковороди, 2)
16.50–17.15 – К.І.Н. Оксана ПРОКОП’ЮК (Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Київ)
Собор Святої Софії та Київська православна консисторія у XVIII столітті
17.20–17.45 – Д.І.Н. Максим ЯРЕМЕНКО (Національний університет «Києво-Могилянська академія», Київ)
Бізнес-контакти українського духовенства і мирян («малоросіян» і «поляків») у першій половиніXVIII століття
17.50–18.15 – Проф. Юрій ВОЛОШИН (Полтавський національний університет ім. В. Короленка)
Вихідці з Правобережжя у міському соціумі Полтави XVIII століття
18.15–18.45 – Загальна дискусія (дискутант: д.і.н. Віталій Михайловський, Київ; Проф. Ігор Скочиляс, Львів)
19.00 – Товариська вечеря
РАДОМИШЛЬ, 4 ЧЕРВНЯ (РЕЄСТРАЦІЯ)
(Історико-культурний комплекс «Замок Радомисль»
[Житомирська область, м. Радомишль, вул. Щорса, 15])
7.30 – Виїзд з Києва до Радомишля
9.30–10.00 – Молебен до Божого Милосердя в замковій каплиці Радомишля
10.00–11.00 – Екскурсія в історико-культурному комплексі «Замок Радомисль» та Музеї української домашньої ікони «Душа України» (провадить народний депутат України Ольга БОГОМОЛЕЦЬ)
11.00–13.30 – Четверте засідання «Релігія і культура Правобережної України»
11.00–11.25 – Проф. Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ (Інститут українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України, Львів)
Релігійне малярство Правобережної України кінця XVII – першої третини
11.30–11.55 – Роман ЗІЛІНЬКО (Національний музей ім. Андрея Шептицького у Львові)
Іконографія святого Йосафата Кунцевича
12.00–12.25 – Проф. Юрій МЕДВЕДИК (Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка)
Українська духовна після в середовищі уніатів на Правобережжі у XVIII столітті
12.30–13.00 – Загальна дискусія (дискутант – Лариса Довга, Київ; Андрій Ясіновський, Львів)
13.00–14.00 – Обідня перерва
14.30–13.30 – П’яте засідання «Унія в Брацлавському і Київському воєводствах»
14.30–14.55 – Проф. Леонід ТИМОШЕНКО (Дрогобицький педагогічний університет ім. Івана Франка)
Київська митрополича єпархія наприкінці XVII – у першій половині XVIII століть: організаційна структура, локальна релігійна культура
15.00–15.25 – Д-р Беата ЛОРЕНС (Жешівський університет) Василіянські монастирі Святопокровської провінції на Правобережжі в першій половині XVIII століття
15.30–15.55 – Д-р Ірена ВОДЗЯНОВСЬКА (Люблінський Католицький Університет Івана Павла II) Мережа унійних парафій у Брацлавському воєводстві в другій половині XVIII століття
16.00–16.30 – Загальна дискусія (дискутанти – К.І.Н. Олег Дух, Львів; проф. Юрій Волошин, Полтава)
17.00 – Від’їзд учасників конференції
Прес-служба Київської архиєпархії
Довідка: Остання третина XVII – перша чверть XVIII ст. є одним із найменш вивчених періодів в історії України. Між тим саме в цей час на неозорих просторах Східної Європи – від Києва на півночі до Запорізької Січі на півдні й від Холма на сході до Полтави на заході, відбувалися динамічні культурні, соціальні й релігійні процеси, які можна окреслити як „друге руське (українське) культурно-релігійне оновлення”. Його інституційною й духовною основою були організаційні структури Православної та Унійної Церков києвохристиянської традиції – митрополичі та єпископські кафедри, чернечі осередки, навчальні заклади (Києво-Могилянська академія, василіянські колеґіуми, монастирські й церковні школи) і розгалужена парафіяльна мережа. Творчі інспірації в українському культурно-релігійному просторі стимулювали передовсім Київський православний осередок, що опирався на богословську інтелектуальну спадщину Могилянської доби, та Василіянський чин, що впродовж XVII ст. зумів кодифікувати майже столітній досвід Slavia Unita в єдності з Римським Апостольським престолом. Визначальною релігійним дискурсом досліджуваного періоду була організована вищою духовною єрархією масштабна модернізація (конфесіоналізація) Руської Церкви, яка «технічно» взорувалася на реформаційний досвід посттридентського латинського християнства й, опосередковано, протестантизму, а ментально була закорінена в київську традицію.
Водночас культурні й релігійні інновації доби бароко необхідно розглядати в ширшому суспільному контексті тогочасних політичних подій як загалом Речі Посполитої, так і тих українських земель (Гетьманщина, Слобожанщина, частина Правобережжя), які після Андрусівського миру 1667 р. і трактату Ґжимултовського 1686 р. опинилися в складі Російської держави. Це дає змогу ґрунтовніше переглянути „чорну легенду” доби Руїни (1654-1687) та співставити спільні/відмінні риси соціокультурного розвитку „Унійної Руси-України” (в межах Польсько-Литовської держави) й козацького Гетьманату, зокрема за часів Івана Мазепи (1687-1709). Серед іншого такий підхід уможливлює відмову від стереотипного тлумачення історії Київської православної митрополії після її переходу в 1685-1686 рр. під омофор московського патріарха як «невпинного занепаду» постмогилянського благочестя на Лівобережжі та зосередження уваги на внутрішньому житті Української Православної Церкви, яка щонайменше до кінця XVIII ст. залишалася складовою «києвохристиянського світу».
Одним з еклезіальних наслідків другого культурно-релігійного оновлення” та геополітичних змін у Східній Європі стала «нова унія» – інституційне об’єднання під омофором Унійної Церкви „руської нації” в українських землях Речі Посполитої. Йдеться про безпрецедентне територіальне розширення Київської (з’єднаної з Римом) митрополії, а саме входження до її складу Луцького (1702 р.), Львівського (1700 р.) і Перемишльського (1691 р.) владицтв та парафій Київської архиєпархії в Київському (Житомирський і Овруцький повіти) й Брацлавському воєводствах (1715 р.). Із культурно-антропологічної перспективи започаткування „золотої доби” унії на Правобережній Україні було пов’язане з харизмою визначного інтелектуала і культурного діяча, київського митрополита Лева (Кишки, 1714-1728). Саме цей архипастир у 1714-1715 рр. скликав у Житомирі на Поліссі два собори Київської митрополичої архиєпархії, на яких парафіяльні священики, настоятелі монастирів східного обряду та протопопи-намісники ухвалили колеґіальне рішення про сопричасну єдність з Римом та входження Правобережної України до складу Унійної Церкви. Житомирському соборові 1715 р. передували складні соціальні процеси на Правобережжі (зокрема повстання Семена Палія), а також дипломатичне і військове протистояння за цей реґіон між різними державами – Гетьманщиною, Кримським ханством, Молдавією, Річчю Посполитою, Росією, Туреччиною й Швецією. Після Полтавської битви 1709 р., поразки Івана Мазепи і невдалого походу Пилипа Орлика, у 1711-1712 рр. відбувся сумнозвісний згін царськими військами населення з Правобережної України, що призвело до ліквідації тут козацького полкового устрою та повернення краю в 1714 р. до складу Речі Посполитої.
Джерело:
