4 грудня віруючі люди святкують Введення до храму Пресвятої Богородиці Діви Марії. Батьки Діви Марії довго не мали дітей. Подружжя було в розпачі й дало обітницю присвятити народжену дитину служінню Богу.
І народилася в них донечка Марія. Коли дівчині виповнилося три роки, її одягли в найкращий одяг і привели до Єрусалимського храму.
Первосвященик зустрів її в храмі та повів у святая святих, у ті приміщення, до якого з усіх людей лише сам ходів з очисною жертовною кров’ю. Від цього дня дитина жила в храмі, присвячуючи свій час богоугодним справам: рукоділлю, молитвам і читанню Святого Письма.
З приходом зими на селі, як правило, вже всі господарські роботи завершено, люди починають готуватися до зимового циклу свят. Відчувається наближення традиційного годині зимових розваг селян, годині таємничого ворожіння, угадування майбутнього, долі, що найбільшою мірою, звичайно, цікавить молодих незаміжніх дівчат. А поки що молодь допомагає старшим.
На сході України подекуди зберігається звичай святити воду в ніч перед Введенням. Вважається, що цього дня Бог відпускає чисті, праведні душі подивитися на своє тіло. Існує ще й така дівоча традиція: щоранку треба вмиватися снігом і після цього витирати обличчя тканиною червоного кольору — тоді буде гарний колір обличчя.
Свято Введення за старих часів було пов’язане з початком нового року наших предків, а з плином часу відбулося свого роду злиття з християнським циклом свят. Дуже важливо, хто цього дня першим увійде до хати, оскільки, відповідно до народних вірувань, «перший полазник» приносити в дім свою енергетику — на щастя або на нещастя.
Отже, якщо «перший полазник» — молодий, здоровий, та ще й грошовитий чоловік — найкраща ознака, це віщує здоров’я та добробут усій родині. Відповідно, якщо «перший полазник» — хворий дідусь, то значить, цю батьківщину чекають хвороби й нестатки протягом наступного року. Найгіршою вважається ситуація, коли «першим полазником» стає літня жінка, та ще й недоброї вдачі. Саме тому старі люди цього дня старалися сидіти вдома, до чужої домівки не заходити — негараздів не віщувати.
Якщо цього дня хтось сторонній захоче позичати щось — недобрий знак.
Вважається, що до Введення можна лопатою копати землю, а після Введення й до самого Благовіщення — у жодному разі не можна: земля має відпочити й на наступне літо сили набратися. Також не можна після Введення терти коноплі, оскільки таким чином можна накликати на себе зневагу від людей, а на поля бурю.
До бурі на полях, за народними уявленнями, може призвести й прання білизни праником від Введення від Різдва Христового. Категорично забороняється цього дня й битими, бо Господь відпускає на Землю душі праведних, аби вони могли побачити, «увидіти», своє тіло. Звідси існує ще одна назва свята — Видіння.
Народні прикмети:
Скільки на «Введення» води, стільки на Юрія трави.
Як горобець нап’ється ється ється на Введення в бичачім сліду води, то напасеться худоба до Юрія (6 травня) трави.
Як буде на Введення в сліду вода, то на Юрія трава.
Як є на Введення вода, то буде в мисці/в літі молоко.
Як Введення мостити мости, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде.
Введенські морози ще зими не роблять.
Як ляже глибока зима, то готуй глибокі закрома.
