Так, тільки за вересень загинуло 11 бійців, причому не тільки ВСУ, а й Національної гвардії (причому не тільки зведеної групи полку “Азов”, а й, наприклад, 15-ї бригади, яка дислокується в Слов’янську). І це не рахуючи кілька десятків поранених, частина з яких ніколи не повернеться в лад.
Про це повідомив Михайло Жірохов – військовий експерт, на сайті ДС.
Мало того, з відповідальністю можна говорити, що в наявності новий виток снайперської війни і війни малих груп. Адже практично всі загиблі були або вбиті снайперами противника, або загинули в ході спроб розвідувальної діяльності на передових позиціях. Як, наприклад, померлий від ран в харківському госпіталі в суботу 14 вересня старший сержант Максим Кондратюк з 8-го окремого полку спецпризначення. За наявними даними, він разом з групою підірвався 10 вересня на мінному полі при виході після виконання бойового завдання в глибині оборони противника.
Найбільша кількість наших втрат останніх днів доводиться перш за все на маріупольське напрямок і Світлодарську дугу. Найбільші втрати нині несе 36-я бригада морської піхоти, де загинуло за короткий час відразу двоє морських піхотинців (11 вересня) і ще один боєць, прикомандирований з Повітряних сил України (2 вересня).
Поки не зовсім зрозумілі обставини загибелі від кульового поранення 13 вересня під Павлопіль майора 74-го окремого розвідувального батальйону. Але за штатним розкладом і досвіду війни 2014-2015 рр. це як мінімум командир роти глибинної розвідки. Тобто досить підготовлений офіцер специфічного підрозділу.
І причин для такого різкого збільшення кількості втрат відразу кілька. Ще в кінці липня Головне управління розвідки Міноборони України повідомило про те, що з території РФ на тимчасово окуповану територію в Донецькій і Луганській областях прибули додаткові снайперські підрозділи, озброєні в тому числі і снайперськими гвинтівками іноземного виробництва.
Тоді до цього повідомлення більшість військових спостерігачів поставилися з певним скепсисом. Маючи для цього всі підстави – так як офіційні повідомлення про війну на Донбасі в останні місяці відрізняються неповнотою і перекручуванням фактів. Однак події останніх днів змушують по-іншому подивитися на подібні повідомлення. Судячи зі збільшення кількості загиблих саме від прицільного снайперського вогню, з великою часткою ймовірності можна говорити про те, що частка істини в повідомленні від ГУР все-таки є. До того ж вересень – традиційний для російської військової машини місяць підведення підсумків літнього циклу навчально-бойової роботи.
І скільки б не потішалися з “курсантів, що здають заліки”, однак російські генерали були б повними ідіотами, якби на всю котушку не використали можливості війни на Донбасі для обкатки своїх військовослужбовців в бойових умовах. І починаючи з 2015 р тенденція на те, щоб дати бойовий досвід максимальній кількості солдатів і офіцерів, має місце бути в зоні зіткнення на окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
І ще є пара політичних чинників, які прямо впливають на активність російських військових. Це перш за все наближення зустрічі в нормандському форматі і такий собі фактор тиску на наше політичне керівництво. Адже буквально кожна втрата військовослужбовця на фронті дуже болісно відбивається на рейтингу нового президента, який прийшов до влади з обіцянками світу на Донбасі. А тут втрата за втратою.
І є ще один чисто військовий фактор – ще на початку року на кожен випадок загибелі військовослужбовця армійське угрупування влаштовувала акції відплати, завдаючи ударів артилерією дозволених Мінськом калібрів по всім раніше розвіданих об’єктів супротивника в тактичній глибині тієї ділянки, де загинув наш військовослужбовець. Відео таких ударів час від часу потрапляло в мережу не без прямої участі ІПСОА, що давало серйозний ефект.
Нині ж зміна військового керівництва призвела до того, що санкціонувати подібні удари відплати просто нікому. Нещодавно призначені генерали не наважуються брати на себе таку відповідальність, розуміючи, що за нинішньої популістської влади вони цілком можуть стати такими собі цапами-відбувайлами.
А наявні у командирів передових підрозділів вогневі засоби явно недостатні для нанесення противнику помітного шкоди. Тому противник, відчувши свою безкарність, розгорнув справжній снайперський терор на так званих “нульових” позиціях.
І, як бачиться, в разі продовження такої практики противник цілком може піти на подальше посилення тиску і розгортання диверсійних дій в найближчому тилу. За п’ять років війни таке бувало неодноразово, і тут арсенал бойових акцій досить широкий – від мінування доріг постачання до ракетної полювання на будь-який армійський транспорт в зоні досяжності комплексів протитанкових ракет.
Чи має наше військове керівництво прописані реальні кроки на випадок такого негативного сценарію – велике питання. Адже велика частина штабних офіцерів, які мають досвід реакції на такі дії противника, нині або відправлені в запас, або відтерті від штабної діяльності. А новопризначені бойові командири все ще мають явно недостатній досвід для гнучкого реагування на зміну ситуації на фронті.
Таким чином, на жаль, з великою часткою ймовірності можна говорити про те, що в найближчі дні втрати нашої угруповання на Донбасі можуть тільки зрости. Адже, не отримуючи гідної реакції у відповідь, противник отримує всі можливості для посилення своєї бойової активності.
