Вперше в історії Україна має повне право заявляти про бажання інтегруватись до НАТО

   Знала, що це відбудеться. Тому, власне, й категорично відмовлялась від побажань і рекомендацій змінити назву блогу – з “Щоденника євроатлантиста” на “Щоденник євроінтегратора” чи ще якогось “євро…”:)

Однак все одно несподівано. Україна вустами Яценюка оголосила про те, що вносить у Верховну Раду законопроект про скасування позаблокового статусу та повернення до інтеграції в НАТО. Гарна звістка наприкінці робочого тижня.

Вперше в історії Україна має повне право заявляти про бажання інтегруватись до НАТО. Головний козир тих, хто не підтримував членство НАТО – “ми ж посваримось з Росією” – знятий з порядку денного самою Росією. Росія атакувала ПОЗАБЛОКОВУ Україну. Україну, яка відмовилась у свій час від НАТО, що не бути атакованою Росією. Нам вже не треба вигадувати, що відповісти на прискіпливі допити: проти кого Україна буде оборонятись? “Проти Росії” – можемо тепер заявити зі спокійною душею. На жаль, не на повний голос, як нам би хотілось: далеко ще не всі члени Альянсу вважають, що НАТО має повернутись до того ж ворога, з якого починало. І завдяки якому, власне, НАТО й зарекомендувало себе як найкращий оборонна організація в історії людства. Звісно, відтворити ту ж саму стару місію повністю – тобто, тримати Америку в Європі, Росію поза Європою, Німеччину під Європою – не вийде хоча б тому, що Німеччина сьогодні вже над Європою. Але частково – “Америку в Європі” і – головне – “Росію поза Європою” відтворювати потрібно.

Україна заявляє про цей крок, позбувшись одного з головних ОФІЦІЙНИХ контраргументів противників її інтеграції до НАТО за межами країни: немає громадської підтримки в самій Україні. Тепер вона є. І нам не доведеться знову викручуватись перед натівцями, як у 2008 році, що коли Іспанію приймали до НАТО у 82-му році, то підтримка була на рівні 18%. Можливо, ми ще не маємо в Україні сьогодні переважної більшості за НАТО, але правильна інформаційна кампанія здатна, на моє глибоке переконання, оформити цю більшість за досить короткий час. Маємо пояснити людям: позаблоковий статус не є страховим полісом від війни з Росією. Навпаки: якщо й існує такий страховий поліс, то це лише членство в НАТО. І сильна українська армія можлива тільки у зв’язці з НАТО.

Хоча, маю визнати, досить здивована рівнем толерантності українців до Росії. Ми досі не можемо назвати ворога відверто ворогом, про що свідчить нещодавно проведене у світі опитування про ставлення до Росії. Ми ставимось до країни-агресора помітно краще, ніж, наприклад, поляки, чи наприклад турки, хоча війна Росії ведеться не проти їхніх країн.

Сьогодні у мене кілька запитань з приводу рішення, озвученого Кабміном і начебто прийнятого на вчорашньому засіданні РНБОУ. По-перше, це рішення є дійсно стратегічно виваженим та незворотнім, чи воно було прийняте швидше для підняття ставок на переговорах з Путіним? І чи не вийде так, що полякаємо особливо вразливого на тему НАТО Путіна і потім під впливом світової армії прихильників фінляндизації України (до якої останніми роками записався навіть Збігнєв Бжезінські) погодимось вже навіть не на позаблоковість – абсолютно пустий в плані міжнародного права статус, а зафіксований законодавчо, а то і конституційно нейтралітет. Чого, власне, особливо хотілось би росіянам. Для тих, хто ще вірить в якийсь нейтральний рай, нагадаю про досвід Молдови, де нейтралітет зафіксований в Конституції, але Росія шарпає і тисне з усіх боків безбожно.

По-друге, яким чином ми збираємось переконати в незворотності інтеграції до НАТО наших євроатлантично-скептичних партнерів у Європі, які якраз заблокували ПДЧ у Бухаресті? Адже я особисто не бачу кардинальної зміни позиції щодо інтеграції України до НАТО з боку того ж Берліна чи Парижа? А в НАТО, нагадаю, рішення приймаються консенсусом і навіть Греція здатна заблокувати прийняття нових членів НАТО, як це було з Македонією. Чесно кажучи, другого такого стресу міжнародного масштабу, як був у Бухаресті, не хотілось би пережити.

Маємо зробити все для того, щоб у НАТО таки зрозуміли: проблема Альянсу не в тому, що він у свій час дуже близько підійшов до кордонів з Росією, а що він зробив на цих кордонах занадто довгу зупинку.

Альона ГЕТЬМАНЧУК

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

7 + eight =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh