Унівська проща вже є тридцятою, це перлинний ювілей. Ми навіть не можемо вповні усвідомити, які плоди має ця проща. Це не романтична прогулянка для молоді на гарній природі. Це щось глибше. У цій прощі познайомилося багато людей…
Наслідком цієї прощі є чудові християнські подружжя, які, очевидно, взоруються на Пресвяту родину, зокрема на святого Йосифа, бо саме його постаті присвячена наша проща. Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир Груца під час проповіді до вірних у храмі Покрови с. Верхня Білка під час тридцятої ювілейної серпневої прощі до Свято-Успенської Унівської лаври Студійського уставу.
«Сьогодні маємо день віддання свята Преображення, і хоч би як ми хотіли залишитися на горі Тавор, все ж сходимо в будень», – зазначив на початку проповіді архиєрей, зауваживши, що, як Ісус провадив учнів після Преображення до буденного життя, так само Він іде поруч із паломниками цією Унівською прощею.
«Сьогодні, – каже владика Володимир, – маємо зупинку тут, у нашій парафії в с. Верхня Білка, де чуємо євангельське слово життя. Євангелист Матей говорить дуже коротко, але влучно. Мені запало до вуха і до серця слово “камінь”». Проповідник провів паралель до історії відколення каменя від скали у Старому Завіті, а також до великоднього ранку, де був відкочений камінь від гробу, який відкрив Ісусові дорогу до життя, а згодом – для всього християнства, що в ньому ми сьогодні живемо.
За його словами, святий Йосиф не був ідеальною людиною, сумнівався, чи бути поруч із Марією, чи ні. Він не міг своїм розумом вповні усвідомити того, що сталося.
Людина, яку він любив, їй довіряв, говорить, що вона вагітна невідомо від кого. Можемо зрозуміти його реакцію, тому що Йосиф був будівельником, теслею і мав дуже конкретне математичне думання, і це не вкладалося у його категорії думання.
«Він любив Марію, але ми хочемо на дорозі життя мати опору, фундамент, якийсь сильний камінь. Стояння на сильному камені є симфонією емоцій разом з розумом. Йосиф приймає рішення – бути з Марією, тому що він слухає ангела.
Як наслідок, це рішення Йосифа мало багато випробувань. Треба було йти до Вифлеєму, щоб запалити вифлеємську різдвяну зірку народження Ісуса Христа, а потім ще був дуже важливий момент, кульмінаційний пункт роздумів прощі – вирушити в драматичну дорогу, яку теж можемо назвати прощею», – доповнив свою думку проповідник.
Єпископ підкреслив роль батьківства святого Йосифа, яку той, на його переконання, дуже чітко показав, самостійно зібравши Ісуса в дорогу. «У цьому проявляється суть буття чоловіка», – переконаний проповідник.
«Чому йому все ж вдається пройти цю дорогу? – запитує архиєрей і відповідає: – Тому що він має відкриті вуха та серце. Він слухає ангела, який є посланцем Бога в цій ситуації».
«Ми також йдемо на прощу. Тут є реальні та віртуальні паломники, яких щиросердечно вітаю. Але ми роздумуємо. Ми не просто йдемо відрізки дороги, бо на ту чи іншу годину треба бути в конкретному місці. Але ми маємо духовні роздуми, євхаристійну трапезу, де ламаємо євхаристійний хліб для того, щоб отримати поживу на наших дорогах. Пожива потрібна для того, щоб жити», – підкреслив він.
«Сьогодні також даймо собі відповідь на питання: що є поживою для мене і що дає мені життя? Як мені досягнути Царства Небесного?» – заохочує проповідник.
«Вічність є гарантована для всіх, а радість у Царстві Небесному залежить особисто від нас», – додав на завершення владика Володимир.
