Один з найбільш стійких нападів на християнство в історії розпочався з російської революції (1917) і тривав до розпаду радянського режиму в 1991 році, – пише Владика Петро у газеті Церква і Життя.
За цей час, за оцінками, було замучено приблизно 300 тисяч духовенства всіх церков в Радянській імперії. Вони перенесли різні жорстокі випробування. Вони були розстріляні, потонули, поховані живими, замерзли до смерті і перенесли диявольські випробування. Це число приблизно в 100 разів перевищує кількість християн, які загинули під час ранньохристиянського переслідування в період після Воскресіння Ісуса Христа.
Кількість замордованого духовенства була величезною, але і мирян також трактували в той самий спосіб. Мільйони і мільйони людей трактували так само, як і духовенство. Потім були переслідування Голодомором та інші чистки та звірства, вчинені Радами. У Східній Європі переслідування та нищення культури, віри та прав людини було здійснено в такому масштабі, що важко уявити, але ми, як правило, забуваємо про це. Всі церкви у радянські часи були мученицькими.
Навіть сьогодні серед нас є багато тих, які роблять вигляд, що нічого цього не відбулося, або, щонайменше, цьому є пояснення. Так чому ж це сталося? Чи метою було просто знищити всю релігійну віру, релігію та духовність? Виглядає, що це робило більше шкоди, ніж користі!
Ті, хто не голодував, кого не вбито, депортовано чи піддано іншим тортурам, підлягали масовій програмі перевиховання, яка була порочна і невблаганна.
Ті, хто не голодував, кого не вбито, депортовано чи піддано іншим тортурам, підлягали масовій програмі перевиховання, яка була порочна і невблаганна. Релігія була “опіyм для людей”, писав Карл Маркс, один із засновників радянської системи.
Вплив цих переслідувань був глибоким на всіх, хто пережив ці страшні часи. Коли Україна стала незалежною, лише 20% українців були охрещеними. Цілі реґіони України залишилися без єдиної церкви. На Західній Україні та в інших місцях підземна церква вижила, але ледве.
Ціле покоління виросло в недовір духовенству, поліції та іншим органам влади.
Також були інші жахливі шрами на душі суспільства. В той час, як про алкоголізм практично було нечувано в українському суспільстві до революції, під час переслідування це стало однією з основних соціальних проблем. Ніхто не міг довіряти нікому в радянській системі. Навіть батьки не могли довіряти своїм дітям, які могли зрадити їх владі.
Було прийнято закон, який вимагав священиків розірвати конфесійну печатку. Духовенство могло повідомляти посадовим особам про будь-яке порушення радянського законодавства. Ціле покоління виросло в недовір духовенству, поліції та іншим органам влади.
Нещодавно Олександр Яковлєв, колишній радянський політик, який пізніше став реформатором сказав: “Найбільше зло, як наслідок більшовицької системи в тому, що ми думали одне, казали інше, і робили третє”. Довго прийдеться повертатися до того, що сказав Ісус (Матвія 5:37). ) “Нехай ваше так, означає так, і ваше нічого не означає ні”. Ми знаємо, що це була згубна частина нашої історії. Не даваймо їй повторюватися. Деякі ранні ознаки цього стану вже очевидні. Як швидко ми забуваємо.
Владика Петро Стасюк
Єпархій Української Греко-Католицької Церкви у
Австралії, Новий Зеландії та Океанії
***
Ця стаття опублікована у №7 газети Церква і Життя, липень 2018 рік
