Владика-номінант Іван Кулик: «Єпископське покликання – нагода служити людям та вести їх до Бога»

1 грудня відбудеться архиєрейська хіротонія уродженця Тернопільщини, першого в незалежній Україні єпарха Кам’янець-Подільського УГКЦ Івана Кулика. Напередодні цієї знакової події відбулася розмова з владикою-номінантом, у якій він розповідає про своє покликання, душпастирське становлення та висловлює думки з приводу свого архипастирського служіння на теренах Хмельниччини.

– Вітаємо вас, владико Іване, з початком нового етапу діяльності на службі Церкви і народу. Чи було рішення Синоду УГКЦ про обрання вас єпископом Кам’янець-Подільської єпархії несподіванкою?

 –  Рішення Синоду УГКЦ про обрання мене єпархом Кам’янець-Подільським було справді неочікуваним. Коли Блаженніший Святослав, Глава нашої Церкви, повідомив мені про це рішення Синоду, в мене виникло запитання: чому саме я? До такого служіння я ще занадто молодий і недосвідчений. Та й половину свого життя, а це двадцять років, я прожив поза межами України. Такі думки повставали в мені, і це викликало певні переживання. З іншого боку, розумію, що покликання до єпископського служіння – це Божий поклик, і тому приймаю його як великий Божий дар. Вірю, що Господь буде вести мене і, незважаючи на всі мої недосконалості, даватиме сили та мудрості бути добрим архипастирем.

– Усе що отримує людина в житті, то Божа благодать. Чи вважаєте, що найцінніший талант вашого життя – це і є та благодать, яку ви отримали зараз?

– Усе в нашому житті отримуємо від Бога, Він – податель всякого блага. Думаю, що найцінніше те, що Бог мені дарував в житті, це покликання, щоб у священстві служити людині і допомагати їй іти Божою дорогою. Єпископське покликання, напевно, має стати для мене нагодою, щоб ще краще послужити людям та вести їх до Господа.

– Сучасний єпископ, яким він, на вашу думку, має бути?

 – Сучасний єпископ, як зрештою священник, має бути добрим християнином. Знаємо, що головні завдання єпископа – це навчати, освячувати та управляти. Можливо, найкраще це можна звершувати автентичністю свого щоденного християнського життя. Напевно, простота життя, молитва і справжність зможуть якнайкраще допомагати єпископові чи священникові відкривати людям Бога.

 –  В якому середовищі ви виховувалися?

– Зростав я у християнському середовищі. Найбільшу роль у моєму духовному вихованні відіграла бабуся, вона вчила мене робити знак святого хреста, вчила перших молитов, часто разом із нею йшов у паломництво до Матері Божої, прославленої у чудотворній Зарваницькій іконі, чи спільно відвідували інші святі місця. Батьки намагалися прищепити в мені любов до Бога та до ближнього.

 – Які найважливіші моменти у вашій формації? 

– Оглядаючись назад, дякую Богові за всі пройдені етапи людської та духовної формації, а особливо за всіх людей, через яких Господь мене формував та провадив. Першою вчителькою мого духовно життя, як я уже згадував, була бабуся. Великими духовними вчителями, які давали приклад ревного священничого служіння, були для мене душпастирі моєї родинної парафії Святого священномученика Йосафата в с. Переволока на Бучаччині отці Григорій Канак, Василь Деркач і теперішній довголітній парох Ігор Вовк.

Особливо тепло згадую своє навчання у дяківсько-регентській школі (сьогодні дяківсько-катехитична академія ім. Г. Хомишина) у м. Чорткові. Воно прищепило мені велику любов до літургійної молитви та відкрило глибину церковного співу. Потім було навчання у Тернопільській духовній семінарії ім. Патріарха Йосифа Сліпого, а відтак шестирічна формація у Люблінській духовній семінарії в Польщі. Навчання в духовній семінарії було благодатним часом духовного, людського та священничого становлення. Після закінчення семінарії поглиблював свої знання з класичних та з італійської мов при Українському католицькому університеті у Львові. Відтак навчався у Римі в Папському патристичному інституті «Августиніанум», де отримав ліценціат з патристичного богослов’я.

 – Розкажіть  про ваш досвід душпастирювання в Італії?

– У 2005 році я отримав ієрейські свячення і відразу приїхав на навчання до Риму. На той час в Італії було вже понад сто українських громад і бракувало священників, які б могли обслуговувати наші спільноти, тому нас, священників-студентів, часто просили допомогти у душпастирстві. Час від часу я допомагав нашим душпастирям у служінні в різних громадах Італії. Починаючи з осені 2006 року, стало доїжджав з Рима до українських спільнот у містах Каттоліка та Пезаро. Українські церковні спільноти в цих містах стали для мене першим досвідом душпастирського служіння. Більше двох років кожної суботи і неділі я  приїжджав до наших людей звершувати Божественну Літургію, проповідувати Слово Боже та бути разом з ними у їхніх радощах і труднощах. Наступних п’ять місяців я служив для наших людей у містах Падуя, Бассано-дель-Граппа, Есте, Тієне та Кйоджа.

В Італії пройшло 14 років мого душпастирського служіння, з яких 10 років служив на парафії Святих Сергія і Вакха в Римі. Служіння в українській парафії Рима було для мене великим даром Бога та чудовим душпастирським досвідом. Українська Церква в Італії, зокрема в Римі, для наших людей є особливо близькою і рідною домівкою, адже більшість наших співвітчизників не мають власних помешкань, тому храм став особливим родинним місцем зустрічі з Богом і один з одним. В першу чергу спільна літургійна молитва, катехизація, різні зустрічі, паломництва до святих місць, святкування церковних і державних свят, благодійні заходи – все це єднає наших людей навколо Бога, об’єднує в одну міцну спільноту, дає сили переживати нелегкі щоденні труднощі та виклики.

Підсумовуючи своє десятилітнє служіння в українській парафії Святих Сергія і Вакха, можу сказати, що ця парафіяльна спільнота стала для мене великим досвідом літургійної молитви. Там окрім Божественної Літургії, я вчився спільнотно молитися Вечірню і Утреню та відкривав велику молитовну глибину наших літургійних текстів. За цей чудовий досвід дякую Богові, і преосвященному владиці Діонісію Ляховичу, який щоденно брав участь у спільній літургійній парафіяльній молитві; дякую співбратам-священникам, які допомагали мені у душпастирстві; сестрам Катехиткам Св. Анни; парафіяльному хору і всій спільноті, які брали участь у щоденних богослужіннях.

– Хто зі святих у вашому духовному житті є взірцем для наслідування?

– Взірцем для наслідування для мене є найперше мій небесний покровитель – св. Іван Предтеча і Хреститель Господній. Особливе місце в моєму житті займає також св. священномученик Йосафат, архиєпископ Полоцький. він є покровителем парафії, в якій я виростав та духовно формувався.

 – З якими очікуваннями розпочинаєте  архипастирське служіння?

 – Своє архиєрейське служіння розпочинаю з великою довірою до Бога, що Він даватиме сили та мудрості звершувати це служіння для Його слави та добра всіх священнослужителів і мирян Кам’янець-Подільської єпархії.

 – Що буде зображено на вашому єпископському гербі ?

 – Герб зображений у вигляді щита на пурпуровій мантії, підбитій горностаєм, увінчаній золотою єпископською митрою з червоним підкладом. Обабіч виходять золоті єпископський жезл і процесійний хрест. Герб поділений на три частини-поля: на зеленому полі зображений голуб – символ Святого Духа, у верхньому зеленому полі розходяться сім золотих тонких променів, які символізують сім дарів Святого Духа,. У правому синьому полі зображений золотий рівносторонній хрест над трьома срібними хвилястими балками в основі як символ води-Хрещення і у лівому червоному полі – золота чаша, як символ свідчення, терпіння та мучеництва.

В ідеї герба лежить біблійний текст 1 Ів. 5, 5-8, а також подвижництво св. Івана Хрестителя та св. Йосафата Кунцевича. Згаданий текст та постаті двох святих об’єднані у тріаді: Дух, вода і кров. Ця тріада відображена на гербі.

Текст 1 Ів. 5, 5-8 говорить: “А хто перемагає світ, як не той, хто вірує, що Ісус – Син Божий? Це той, хто прийшов водою і кров’ю: Ісус Христос. І не водою тільки, а водою і кров’ю. І Дух свідчить, бо Дух то правда; бо троє свідчать: Дух, вода і кров, і оті троє – водно”.

Святий Дух, вода і кров свідчать, про смерть Христову, а також про Його воскресіння – звершення спасенної місії на землі. Як Господь, ведений Духом, взяв у Йордані гріхи світу та зруйнував їх потугу у своїй крові, так і кожен з нас покликаний бути веденим Святим Духом, Якого стягаємо на себе через таїнства Хрещення і Миропомазання та життєве мучеництво-свідчення в ім’я Боже.

Біблійний текст 1 Ів. 5, 5-8 поєднаний  із життям св. ІВана Хрестителя та Йосафата. Святий Дух – Божественна Особа, Яка діє у Церкві і просвічує її. Духа у вигляді голуба бачив св. Іван Хреститель. Святим Духом єдності і любові був сповнений св. Йосафат. Вода – символ Хрещення, очищення, вона витекла із ребра Христового. Водою хрестив св. Іван, а також у річні води було скинуте тіло св. Йосафата. Кров – символ терпіння і мучеництва, передусім Христового, а тоді вже Його послідовників св. Івана Предтечі та Йосафата Кунцевича.

Внизу герба на золотій стрічці поміщений єпископський девіз: «Проповідувати світло народові». Цей напис є частиною ширшого фрагменту з Діянь святих апостолів (26, 22-23): «Але, одержавши від Бога допомогу, я по цей день стою і свідчу малим і великим, нічого не кажучи, крім того, що Мойсей і пророки говорили, що має наступити: що Христос має страждати, і що він перший, воскресши з мертвих, має проповідувати світло народові й поганам». Ці слова, сказані апостолом Павлом, мають безпосереднє відношення до символіки герба, оскільки пов’язані з Христовим воскресінням.

–   Якими будуть перші кроки єпископа Кам’янець-Подільського?

 – Я ніколи раніше не був на теренах Хмельниччини, тому моїми першими кроками будуть зустрічі, спілкування і слухання. Важливо пізнати єпархію, як територію, але надзвичайно важливо пізнавати єпархію, як живий організм.

 – Чого найбільше прагнете навчити своїх вірних? 

 – Хотів би, щоб ми всі разом: єпископ, священники, і віряни вчилися бути добрими людьми і ревними християнами. Бажав би, щоб наша Кам’янець-Подільська єпархія розвивалася і зростала духовно через гарну літургійну молитву, добре звершення богослужінь, мудру проповідь Слова Божого, катехизацію, уміння слухати один одного, та послужити один одному, а особливо потребуючим.

 – Людина, яка живе в соціумі, завжди йде на якісь компроміси. На які компроміси ви б не змогли піти?

 – Я б ніколи не хотів іти на компроміс зі злом та свідомим гріхом, тому що це велика отрута, яка нищить людину і цілі спільноти.

 – Ваш вік – ваша перевага. Ви ще розумієте молодих, але вже маєте достатній життєвий досвід, який дозволяє нарівні спілкуватися з людьми старшого покоління. Яким чином утримуватимете  «золоту» серединку, аби привертати до Церкви молодь та зрілих людей?

 – Святий Августин, звертаючись до своєї пастви, сказав: «Для вас я єпископ, а разом з вами – християнин». Ці слова єпископа Іппонського відкривають важливу правду, що кожна людина потребує від єпископа чи священника справжності та  правдивої ідентичності, тобто це напевно те, що найбільше може привернути людей до Церкви та відкрити їм Бога. Парафразуючи слова св. Августина, хотів би сказати: «Для всіх вас я єпископ, але з дітьми є дитиною, з молоддю – молодим, із старшими – літнім».

 – Кам’янець-Подільська єпархія в історичній ретроспективі зазнавала розквіту та занепаду. Яким чином відновлюватимете її колишню духовну велич?

 – Кам’янець-Подільська єпархія свого найбільшого розвитку набула у XVIII ст. Вона простягалася тоді на всю територію Хмельницької області та займала частину теперішньої Тернопільської і Вінницької областей. Єпархія була поділена на 25 деканатів, що об’єднували 919 парафій. Занепаду і цілковитого знищення єпархія зазнала в XIX ст., коли теперішня Хмельниччина опинилася під пануванням Російської імперії. Вороже ставлення Російської імперії до Греко-Католицької Церкви привело до її ліквідації на Поділлі.

За часів незалежності України давня Кам’янець-Подільська єпархія відродилася і розвивається. Завдяки дотеперішньому адміністратору єпархії, високопреосвященному владиці Василю Семенюку, єпархія на сьогодні має закладені міцні фундаменти для подальшого свого розвитку. Нині в Кам’янець-Подільській єпархії зареєстровано 75 громад, побудовано 52 нових храми, служать 33 священники. На теренах єпархії звершують також своє служіння сестри редемптористки, отці василіани та отці редемптористи

 –  Яким чином налагоджуватимете співпрацю з іншими конфесіями?

 – Христос закликає нас усіх жити в єдності та мирі. Використовуватиму всі можливі способи, щоб налагоджувати співпрацю з іншими конфесіями. Приходжу на Хмельниччину, щоб своєю працею послужити побудові єдності, миру, злагоди та любові між усіма конфесіями та людьми доброї волі.

– Щиро дякую за розмову. Нехай Всевишній благословляє ваш архипастирський шлях.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

eighteen − 13 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh