У неділю, 6 серпня 2017 року, Божественну Літургію в українській парафії свв. Сергія і Вакха в Римі звершив Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович), Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії. Після читання недільного Євангелія Владика Діонісій звернувся до присутніх на молінні вірян із проповіддю:
Дорогі брати і сестри!
Ми слухали продовження подій, які стались після розмноження хлібів (Мт 14, 22-34). Ісус спонукав учнів увійти до човна і переправитись на інший бік моря, тобто у поганський край, тим часом як Він відпускав народ, який наситився хлібом. І сам Він пішов помолитись на самоті.
Ісус після цілоденної праці, за своїм звичаєм, іде на самоту молитись. Ісус потребує самоти, щоб зустрітись зі своїм Небесним Отцем, і послухати Отця, яка Його воля «як на небі, так і на землі». Він іде на гору, або відпливає човном, а коли знаходиться в Єрусалимі, то відходить в Оливний сад. Зустріч з Отцем – це духовна їжа Ісуса, яка дає Йому силу проповідувати Боже Царство, зціляти недужих, бісів виганяти, мертвих воскрешати…
І тут перша наука для нас. І нам необхідно зустрічатися з Богом на самоті. Ісус нам каже: «Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває у тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт 6, 6). Справді, перебування на самоті є доброю нагодою до розмови з Богом. А якщо це розмова, то треба по-перше замовчати, щоб послухати, що Господь хоче від нас. І щойно тоді можемо сказати своє слово, а це слово таке: «Так, Отче! Нехай святиться Твоє ім’я», а воно написане в усіх Його створіннях, зокрема в обличчі кожної людини; «Нехай прийде Твоє Царство» любові, доброти, краси; «Нехай буде Твоя воля, як на небі, так і на землі»… І щойно тоді можемо просити хліба і прощення; просити, щоб не впасти у спокусу і бути визволеними від лукавого. Це найпотрібніші прохання для християнського життя, і далі можемо просити все інше необхідне: «Просіть і дасться вам…» (Мт 7, 7-11) .
Так молився Ісус, і того він навчає своїх учнів. Господня молитва – це основа всіх інших молитов. І щойно тоді, коли людина зустрінеться з Богом, від серця до серця, ця молитва заведе її до спільної молитви, разом з братами та сестрами, які також моляться до того самого Отця. І щойно тоді, як сини і дочки Отця, разом будемо Його прославляти у наших добових літургічних служіннях, аж до вершини, якою є Божественна Літургія.
Але сучасна людина майже неспосібна мовчати, вона боїться самоти і тишини. Вона потребує навушників, а навіть металевих звуків чи наркотиків, щоб заглушити вуха, щоб часом не послухати Боже слово. А як замовчати, коли у наших руках постійно смартфон? Як тоді можливо зустрітись з Небесним Отцем, і з глибини серця сказати: «Так, Отче!»? Хіба що механічно повторяти формулу «Отче нашу».
Ісус на горі молиться, але човен учнів посеред моря, його кидають хвилі, бо вітер був супротивний. А в четвертій сторожі ночі, вже над ранком, Ісус іде по воді. Учні злякалися, думали, що це привид. Ісус каже до них: «Заспокойтесь, це я! Не страхайтеся!». Петро пробує іти по вoді, але налякався і почав потопати. І Ісус йому каже: «Маловіре! Чого засумнівався?». І коли Петро з Ісусом увійшли до човна, вітер ущух. І учні вклонились Йому, і сказали: «Ти істинно – Син Божий!».
Євангелист Матей і перша християнська спільнота бачить у цій події на морі наче притчу про те, що діється з ними. Іншими словами, молода Церква знаходиться серед розбурханого моря світу. В Єрусалимі кидають послідовників Ісуса до в’язниць. Вбили Стефана, а учні розбігаються по цілій Палестині. Та наступають ще інші хвилі переслідувань. Нерон у Римі вбиває маси християн. Тому Апостол Петро у першому листі потішає своїх вірних: «Любі, не дивуйтеся тій пожежі, що у вас постає, вам на пробу, немов би з вами діялось щось дивне» (1 Пт 4, 12); «Будьте, сильні вірою, знаючи, що таких самих страждань зазнають і брати ваші скрізь по світі» (1 Пт 5, 9). У такому розбурханому морі хто вагається у вірі або уповає на свої сили, той потоне. Хто не дивитися на бурхливі хвилі, але на Ісуса Христа, той спасеться. Ця подія давала для первісної Церкви конкретний зразок: зоставатись у човні і разом з апостолами визнавати свою віру: «Ти істинно – Син Божий!».
Ця подія на морі сталась на початках християнства, коли Церква ще була «маленьким стадом». А сьогодні море – це цілий світ; човен – Церква по всіх куточках земської кулі. Проте випробування ті самі і ті самі рішення перед нами.
Ми інколи боремося, «веслуємо» по цьому світі, і вітри супротивні, темна ніч, і падуть наші сили. Де Господь? Здається, залишився там далеко на горі і забув про нас! Проте не забув, бо у «четвертій сторожі ночі», згідно з давніми святими Отцями – година Христового воскресіння – Христос приходить по воді і каже: «Чого лякаєтесь, маловіри?». І чи не прийшов Христос до нашого човна після 40 років переслідування, коли вже надія згасала, що човен таке потоне у морі воюючого атеїзму і переслідування?
Не потонув човен Церкви, але все таки на морі після певної тиші постають інші буревії, які хитають човен Церкви. Інколи самі мореплавці хитають човном, нібито бавляться, бо Христос, здається їм, далеко на горі. Це скандали, що діються у Церкві. Приходиться і нам інколи кричати разом з Петром: «Господи, рятуй нас!».
Ми слухали також читання з першого листа Апостола Павла до Корінтян (3, 9-17): Він пише, що «ми – Божа нива. Божа будівля». Іншими словами – Божа Церква! І кожний з нас – це храм Божий, і Дух Божий у нас перебуває. Основа цієї будівлі є сам Ісус Христос. Від кожного з нас залежить, як ми будуємо на цій основі Ісуса Христа: зі золота, срібла, самоцвітів, тобто з тривкого матеріалу, сильної віри: чи з дерева, сіна соломи. Коли приходить вогонь випробувань, то палить те, що з дерева, сіна і соломи. Це те саме, що потонути серед бурі в морі. А те, що збудоване зі золота, срібла, самоцвітів, вогонь ще більше очищає. Очищає віру людини і така людина не потоне, бо має віру, що Христос воскрес! Проте кожний спасеться, навіть той, що збудував зі соломи чи сіна, якщо призове ім’я Господнє: «Господи, рятуй мене!». І Господь простягне свою руку, бо на те Він прийшов у цей світ.
Отож, сьогодні Слово Боже нас навчає:
– по-перше знайти простір для тиші, зокрема змусити замовкнути крики нашого серця, щоб почути тихий Божий голос, щоб могти сказати: «Так, Отче!», «Так» для Його імені, Його Царства, Його волі, як це робив Ісус Христос. Без того «Так!» наші молитви є тільки многослів’ям, відмовлянням молитовних формул. «Так, Отче!» дає сенс всім іншим спільним богослужбам, вершиною яких є Божественна Літургія;
– по-друге, пам’ятати, що хоч Церква і кожна зокрема особа інколи пливе серед тиші, відчуває присутність Бога, має гарні почуття на молитві, та не все так буває! У нашій життєвій плавбі знаходимося інколи серед буревіїв, здається, що Бог десь далеко на горі, забув про нас. Одначе треба далі веслувати, бо в «четвертій сторожі ночі» появиться Христос, Який ітиме по воді. І коли Він увійде до нашого життєвого човника, після бурі настане велика тиша. Віра в Христове воскресіння нехай нас постійно успокоює!
Молімося як Христос молився! Не біймося буревіїв, а веслуймо з вірою, бо Господь з’явиться нам!
+ Діонісій
Рим, 6.8.2017
