Італійська Республіка — одна із європейських держав, яка доволі сильно потерпіла від пандемії коронавірусу. Згідно офіційної статистики на сьогодні було зафіксовано майже 240 тис. випадків захворювань, з яких майже 35 тис. людей померло. Окрім того, на італійських теренах проживає та працює значне число українських заробітчан. Яким чином їм вдається боротися із наслідками пандемії і як виклик Covid-19 став для них нагодою для посиленого креативного розвитку «домашніх Церков» та більш трепетного відчуття солідарності між собою розповідає владика Діонісій Ляхович, апостольський делегат із повними правами екзарха в Італії, разом із представниками духовенства.
Ваше Преосвященство, Італійська Республіка значно потерпіла від захворювання коронавірусу. Впродовж найбільш трагічних днів українські засоби масової інформації постійно повідомляли про хвилюючі цифри статистики. Що більш жахає, що за кожною цією цифрою стоїть людське життя. Яким чином Італійська держава переживає цей нелегкий період своєї історії? Якими були карантинні обмеження? Як італійці віднеслися до цих карантинних обмежень?
Я хочу на початку цього інтерв’ю заявити, що я мав якийсь страх давати відповіді самостійно на подані мені запитання, тому я просив наших священників про допомогу. На моє прохання відгукнулись о. Володимир Волошин, о. Юрій Іванюта, о. Олександр Товт, о. Тарас Галавай та о. Віталій Тарасенко. Отож, це наш спільний дорібок.
Отож відповідаємо разом! Коли почалася появлятися пандемія, і те, що діялося в Китаї, засоби масової інформації активно повідомляли про те, що діється на іншому боці нашої планети. Але ми завжди тішили себе думкою, що це мине Італію. Але так не сталося. Тому перші карантинні обмеження сприйнялися з малою відповідальністю. Пригадую, як перші дні карантину дехто сприйняв як можливість відпочинку: для дорослих — відпустка, а для учнів і студентів — канікули. Тому життя на вулицях, площах та у відпочинкових закладах вирувало. Коли статистика заражених вірусом почала іти вверх, тоді миттєво всі зрозуміли серйозність ситуації. Скажу відверто, що італійці не відразу прийняли це радо, тому що це виглядало, як обмеження їхньої свободи, передбаченої Конституцією. Тому дехто пішов у крайності: хтось протестував, а дехто повністю ізолював себе в помешканні у панічному страхові. Натомість, більшість людей зрозуміла необхідність дотримуватися обмежень. Це, як тепер бачимо, дало позитивні результати.
Проте, страх ще відчувається. І це зрозуміло, бо на території Італії було зафіксовано майже 240 тис. випадків захворювань, з яких майже 35 тис. людей померло. Надзвичайно потерпіли північні регіони Італії. У цих регіонах карантин був дуже суворий. Поліція і карабінери штрафували всіх без винятку. У Мантові оштрафували нашу жінку тільки за те, що її вигнав господар з хати у вихідний, і вона сіла на лавочку біля хати і сиділа, бо не знала, куди йти і що робити (дістала 600 євро штрафу). Інша жінка дістала 450 євро штрафу, бо застали, що йшла по вулиці і не могла пояснити, куди йде.
До сьогодні у кожному регіоні Італії діють різні рівні обмежень, що дозволяє адекватно відповісти на виклики цієї пандемії на місцях. Тому нашим священникам потрібно було бути уважними до вказівок місцевих єпископських конференцій, бо ситуація розвивалася по-різному, і діяти потрібно було негайно.
На осінь передбачається новий зріст захворювань, бо, як правило, респіраторно-вірусні захворювання поширюються у холодну пору року, тож всі в очікуванні, що буде з приходом осені у світі та в Італії.
Звичайно, що такий стан справ у державі невідворотно вплинув і на церковне життя. Яким чином відбуваються богослужіння в цей період, як здійснюються Святі Таїнства? Як священники реагують на карантинні обмеження за допомогою свого креативу, про що неодноразово засвідчував Папа Франциск?
Під час карантину наша Церква засвідчила свою головну місію — бути з народом і для народу. Священники і миряни шукали щирого спілкування, яке дуже часто виражалося у молитовній, матеріальній і психологічній підтримці та єднанні.
З початком строгого карантину були дуже великі обмеження для всіх, тому Церква задля безпеки вірних на цей час зробила великий акцент на домашній молитві. Хоч храми залишалися відкриті, але публічні богослужіння були недозволені. Тому потрібно було прийняти виклик і дистанційно підтримувати наших вірних та провадити спільноти.
Говорячи відверто, наші спільноти не були готові до такого повороту подій, але після першого тижня самі вірні підказували, як потрібно діяти у такий нелегкий час. Хтось потребував сповіді, ще хтось — духовної розмови по телефону, інший — просив про молитву. Багато наших священників розпочали онлайн-трансляції богослужінь, а інші користувалися трансляціями з Києва та Риму. Сестри Служебниці з Головного дому у Римі розпочали трансляції Молебнів та Вервиці з тисячами учасників.
Хочеться особливо відзначити, що цей час карантину став моментом відновленням духовного життя у сім’ї — «Домашній Церкві». Є чудові свідчення людей про спільну домашню молитву, про роль голови сім’ї в уділенні благословення, про глибокі роздуми над своїм духовним життям. Було багато переосмислення свого життя у церковній спільноті.
Наші люди відчули, що Церква їх не залишила, а пішла їм назустріч, була разом з ними. Люди не могли приходити до церкви, тому Церква зайшла до їхніх домівок. За таку підтримку велику вдячність люди виявляють священникам під час зустрічей з ними. Карантинні обмеження стали викликом, і була позитивна відповідь. Тому навіть по-іншому ми провели Декаду місійності. Не мали можливості збиратися у храмах чисельно, тому вирішили зробити віртуальне паломництво. Щодня єпископ разом із священниками записували коротке відео і розсилали його у соціальних мережах. Таким чином, ми мали можливість протягом десяти днів об’єднати велику кількість наших спільнот і вірних. Гаслом Декади цього року було «Ми з вами». Церква у різних умовах далі має залишитися зі своїми вірними!
Треба віддати належне найвищій церковній владі (Конференції Єпископів Італії), яка свої дії узгоджувала з урядом країни, що допомогло уникнути двозначностей у трактуванні норм та звело до мінімуму зловживання з того чи іншого боку. Ми відчули підтримку Блаженнішого Святослава і Папи Франциска, які дуже свідомо, чутливо супроводжували Церкву під час карантину.
Яких заходів безпеки дотримуються парафіяльні спільноти від початку дозволу проведення богослужінь?
З великою радістю ми сприйняли новину про дозвіл на публічні богослужіння, починаючи від 18-го травня. Але перед нами були поставлені умови, які стосувалися соціальної дистанції, особистої гігієни та деяких літургійних змін. По сьогоднішній день є обмеження щодо кількості вірних у храмі, обмежена також їхня поведінка в часі і поза богослужіннями.
Для цього ми постаралися зробити інформаційні плакати у двох мовах, які в доступний спосіб роз’яснюють нові правила поведінки у храмі. Кожна спільнота мала забезпечити для себе засоби для чистоти рук, слідкувати за носінням масок, дотримуватися соціальної дистанції. Після кожного богослужіння проводиться ретельна дезінфекція. Для цього у спільнотах було створено групу волонтерів, які допомагають у дотриманні нових приписів. На превеликий жаль, по сьогоднішній день не дозволено мати інші пасторальні активності поза богослужінням. Тому під питанням стоять зустрічі молоді, дитячі табори, катехизації, біблійні кола.
Проте, люди повернулися до Церкви. Де це було можливо, священники збільшили число Божественних Літургій, щоб усі люди мали нагоду брати у них участь.
Ваше Преосвященство, доволі багато суперечок та дискусій точиться навколо онлайн-трансляцій богослужінь. Не винятком у цьому явищі стала і Україна. На Ваша думку, як ми повинні ставитися до цього явища онлайн-трансляцій? Чи повинні ми боятися того, що наші вірні звикнуть до такого типу богослужінь? І чи мають такі трансляції свої недоліки?
Відразу хочеться зауважити, що це було вимушене рішення, спричинене особливими обставинами карантину. З Божого допусту ми відчули, що це означає бути Церквою у підпільний час. Онлайн-трансляції — це був знак нашим вірним, що ми далі залишаємося з ними. Що молитовне життя далі триває і вони можуть стати його учасниками. Статистика показала, що священники щодня об’єднували велику кількість людей у такий віртуальний спосіб. Хочу з радістю засвідчити, що українські спільноти в Італії не зупинили своєї діяльності і про це також свідчить кількість переглядів.
Дехто із священників перед початком карантину був проти трансляцій Літургій, однак коли закрилися церкви, скоро змінили свою думку і збирали людей у медійні групи. Направду, бачачи свого священника, який за них і з ними молиться, поверталася надія, що «Бог не покинув свого народу».
Отож, не бачу небезпеки онлайн-трансляцій, бо живої зустрічі не замінить жодна віртуальна зустріч. Це був і залишається вимушений спосіб підтримки тих, які не мають можливості бути присутніми на богослужіннях. Це також гарний місійний крок до тих, які ще не знають про життя даної спільноти, і в такий спосіб можуть зазирнути, як кажуть «одним оком», і побачити, що діється у даному храмі, як відбувається молитва і про що є проповідь. Дехто так і каже, що через онлайн богослужіння познайомилися із нашими спільнотами і тепер відвідують їх. Такі трансляції залучили також молодь до волонтерської діяльності, щоб приготувати і провести ефір.
Як кожний людський витвір має свої недосконалості, так і трансляції богослужінь. Найперше — це технічна сторона, яка потребує особливої уваги і вимог. Саме богослужіння може бути надзвичайно урочистим, але чи вдасться передати його велич через скромні технічні засоби, вимоги щодо звуку та освітлення? Спільна участь у Євхаристії та відчуття присутності ближнього, хоч на відстані, можна пережити тільки у храмі. Богослужіння онлайн нагадують більше спостереження, ніж живу участь. А ми покликані стати живими, справжніми учасниками великого Таїнства Сопричастя. Сьогодні, коли ми повернулися до храму, не має необхідності тримати людей перед телефонами/телевізорами, адже люди потребують не віртуальної, а реальної спільноти — Церкви. Техніка не замінить священнику вірних, а вірним — священника.
Щоб добре провадити трансляції один наш священник радить створити в Українській Греко-Католицькій Церкві комісію, щоб надавати акредитацію для священників, які хочуть проповідувати онлайн.
Сьогодні багато провідних науковців та економістів світу говорять про те, що значно більших втрат зазнає суспільство не так від самого захворювання коронавірусу, як від його наслідків та економічної кризи, яку воно спричинило. Мабуть, ця криза вдарила також по численних українських заробітчанах в Італії. Як Українська Греко-Католицька Церква намагається допомагати своїм вірним у цих обставинах? Як самі співвітчизники солідаризуються із потребуючими?
Звичайно, соціальні та економічні проблеми значно зросли з пандемією. Італійський уряд виділив кошти для працівників, які через карантин втратили місце праці. Це стосується працівників, що законно працюють. Проте, залишається великий відсоток наших співвітчизників, особливо у Південній Італії, котрі нелегально перебувають на території Республіки. Італійська держава відкрила нову хвилю легалізації таких осіб. Надіємося, що багато людей зможуть нею скористатися та легалізувати своє перебування в Італії. Така процедура дає можливість багатьом нашим співвітчизникам отримати належний соціальний захист від держави.
Переважна більшість українських заробітчан зайняті по догляду за престарілими та хворими, — говоримо про понад 80 % наших громадян, що живуть та працюють на території Італії. Ця категорія працівників потерпіла найменше, бо реально цей тип зайнятості фактично вже їх змушував жити у постійному карантині. Як правило, ці працівники виходять з дому дві години щодня та один день у тижні на 8 годин. Такий сумний жарт, що ці 80 % і так жили в карантині, згідно законів їхнього місця праці.
Сильно економічно потерпіли ті, хто ходили прибирати офіси, будинки. Проте, італійська держава для всіх, хто на час карантину втратив роботу давала фінансову компенсацію. Багато українців користали з матеріальної допомоги у місцевих та парафіяльних «Карітасах», а також старалися допомагати одні одним продуктами і грошима. Ті люди, що мали працю, допомагали тим, що її втратили, інколи платили за них оренду кватири тощо. Ну, вже по багатьох наших спільнотах існують подібні до Карітасу «групи допомоги».
Кілька тижнів тому був створений наш «Антикризовий центр в Італії», який пробує налагодити співпрацю з нашими громадами, щоб детально вивчити реальні масштаби потреб наших людей та з часом налагодити необхідну допомогу потребуючим.
На Вашу думку, які уроки повинне винести суспільство та Церква зокрема із цієї кризи? Адже вже давні греки говорили про те, що будь-яка криза може стати нагодою для розвитку та вдосконалення.
Стануться зміни у напрямку дистанційної праці. Фірми почнуть розуміти, що їм економічно доцільніше економити на оплаті за приміщення та дозволити працювати своїм підлеглим з дому. Буде набагато більше проводитися зустрічей онлайн.
Під оглядом церковного життя — це чергова нагода переконатися в тому, що ми далі маємо залишатися разом! В різний спосіб, але разом! Бо Церква — спільнота вірних об’єднана у Святому Дусі! Тому ми запрошені бути завжди відкритими до Духа Святого, який далі провадить Церкву через різні випробування. У цей час пандемії наші «домашні Церкви» дали велике свідчення своєї вірності. Дуже радію за наших священників, що в різний спосіб хотіли засвідчити свою присутність із вірними.
Крім того, ми тепер краще познайомилися із сучасними технічними засобами і потрібно їх на майбутнє використовувати. Звичайно з обережністю, що ми вже і зробили, організовуючи онлайн-науки для наших отців, проводячи зустрічі в zoom, активно використовуючи YouTube-канал під час виходу із строгого карантину та під час Декади місійності.
До того, вважаю, що в певний спосіб наші межі розширились, наші можливості збільшились і ми стали мужніші та більш загартовані! Тому, уповаючи на Господа, готуємось до наступних викликів і все буде добре, бо з нами Бог!
Хочу ще раз повторити гасло виходу із першої фази карантину, якими я звертався до наших вірних: «Ми з вами! Ви не самі!».
Фото з архіву
Розмовляв Іван Вихор
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
