19 листопада владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії, звершив душпастирський візит до української громади в Ландсхуті (Німеччина).
«Під час війни російських окупантів з Україною знову в цьому храмі присутні українці. Ви, напевне, звернули увагу, що при вході висить табличка, де написано, що тут у 1946–1949 років молилися українці. Цей храм чув український спів, його підлога приймала українські сльози. Звідси молитви наших предків про визволення Батьківщини, про порятунок українського народу підносилися до неба», — звернувся до присутніх у храмі єпископ, пригадуючи час та обставини, за яких у цьому місті створилася українська парафіяльна спільнота.
Відтак проповідник провів аналогію минулих історичних військових подій із війною в Україні сьогодні. «Як тоді, так і тепер ми впевнені, що наші молитви будуть вислухані, бо ми є Божим людом, народом, який прагне жити у свободі, гідності, правді та любові. Ми не зазіхаємо на чуже і не віддамо свого. Хіба що жертвуватимемо комусь своє з любові, як жертвуємо зерно, годуючи світ українськими дарами, отриманими від Господа. Ми готові ділитися, але захищатимемо свою свободу, гідність, землю, своїх дітей», — сказав апостольський екзарх.
Євангеліє — підручник життя
«Сьогодні ми тут зібрані, щоб укріпити себе у вірі та утвердитися у своєму християнстві. Щоби стати людиною, потрібно багато праці, зусиль і молитви. І щоб бути християнином, ним потрібно ставати щодня. Школою християнства є Церква, до якої ви сьогодні прийшли як добрі Божі діти, як вірні Христові учні. І ви слухаєте науку не мою, а науку Того, хто мене послав до вас, — науку Христову, науку Божу. А підручником життя є Святе Євангеліє, яке щойно було покладене на святому престолі. І те Боже слово показує нам перспективу та мету нашого життя — наше покликання», — сказав владика Богдан, акцентуючи на постійному розвитку християнина, ставлячи за приклад учинок самарянина з недільного Євангеліє (Лк. 8, 41–56).
«Законник із нинішнього євангельського тексту знав, що його покликання — це не бути тут, на землі, вічно, але що він покликаний до вічного життя в небі. Він хотів знати, яка дорога веде до вічного життя. Ця дорога має одне ім’я — любов. Там, де є любов, там є Бог. А Бог — це джерело вічного життя. І коли ми живемо з Богом, ми є на добрій дорозі. А переступивши поріг вічності, прийдемо не до темної могили, а до вічного життя», — сказав архиєрей.
«Нас спасає віра чинна любов’ю»
«Любов не є проминаючим, короткотривалим почуттям, але свідомим вибором життя з Богом — джерелом життя. Якщо ми віддаляємося від Бога, то прирікаємо себе на смерть. Наше життя нерідко називають пустинею. А в пустелі всі потребують оази, потребують джерела води живої, яким у нашому житті є Господь. Коли ми є близько Бога, то близько до життя — ми живемо», — наголосив проповідник.
«Також Ісус говорить про близькість до ближнього. Наша близькість до Бога виявляється в тому, наскільки ми є близько з нашими братими і сестрами. Хтось може бути близько Бога у храмі, але бути далеко від своїх ближніх, що говорить про те, що така людина є мертвою дитиною Божою. Бо тоді віра не є живою, не є діяльною в любові. Каже святий апостол Павло: „Нас спасає віра чинна любов’ю“. Не віра, яка виявляється в зовнішніх обрядах, у гарних церковних церемоніях, у розкішних ризах священнослужителів є живою, але та, яка виявляється у тому, наскільки ми близькі до потребуючої людини. Таких людей Господь нам дарує на життєвій дорозі, починаючи від найрідніших. Ми один одного потребуємо: дружина потребує чоловіка, чоловік потребує дружини, діти потребують батьків, сусіди потребують сусідів. Любов — це бажати бути близько до Бога та іншої людини, особливо до тих, хто у потребі», — мовив апостольський екзарх.
Любов має свою ціну
«Прикладом цього є нинішній самарянин. Він конкретно показує, як іти до вічного життя. Він ішов дорогою, мав свій план, мав гроші в гаманці, а Господь змінив його шлях у дорогу до вічного життя. Як? Спершу, поставивши на його шляху потребуючу людину — побитого і стікаючого кров’ю чоловіка. Але повз тієї особи щойно проходили інші люди: священник і левіт побачили та пішли далі. Самарянин зупинився. Він побачив людину, і тут сталося щось надзвичайне. Господь перемінив його серце, воно стало співчутливим на вид людської біди. Ми часто бачимо людей у потребі, чуємо про них, але як реагуємо? Йдемо іншим безтурботним шляхом, де немає місця любові? Першим кроком до вічного життя є не відвертатися від потребуючої людини без упередження і осуду», — сказав владика Богдан.
«Самарянин, бачачи людську біду, робить крок назустріч. Все, що мало кріпити самарянина, він виливає на рани того чоловіка, щоб його скріпити. Неначе, дослівно, свою силу передає іншій людині. Не піклуючись про своє життя, він ставить іншу людину в центрі своєї уваги. Ми дуже схильні до егоїзму, навіть роблячи добрі діла, ставимо себе в центр уваги, очікуючи визнання, вдячності або ще гірше — матеріальної вигоди. Це була би спотворена любов, якщо б ми хотіли нажитися на людській біді. Це жахливо і неприйнятно для справді віруючої людини. Любов ставить у центрі своєї уваги іншу людину, любов робить добро й обов’язково чогось коштує. Якщо ми хочемо з любові скористати, то це не любов — це інтерес, бізнес. І батьки дуже добре знають ціну любові, турбуючись про своїх дітей. Самарянин нас вчить того, що любов має свою ціну. Він сам доглядає цю людину, а потім не залишає напризволяще, а готовий компенсувати всі видатки на подальше піклування за тим чоловіком у готелі», — сказав єпископ, роздумуючи над вчинкком доброго самарянина.
Ми покликані бути милосердними самарянами
«Ісус каже в Євангелії іти й робити так само. Господь говорить ці слова до кожного, щоб бути близько до Нього і творити добро. Роздумаймо сьогодні над тим прикладом доброго і милосердного самарянина, і над тим, скількох самарян ми зутрічали в житті. Наш народ тими місяцями зустрів багато милосердних самарян. Дякуймо Богові за них, і за те, що ті люди не є до нас байдужими, що світ нам співчуває і підтримує нас. Минулого року 74 % німців сказали: „Ми готові терпіти холод, але, щоб українці вистояли“. Ця постава милосердного самарянина має всенародні й національні ознаки. Ми покликані бути милосердними самарянами одні для одних. Нехай Господь у цій поставі нас благословить, нехай нам допоможе бути добрими Христовими учнями, справжніми християнами — милосердними самарянами», — сказав на завершення проповіді архиєрей.
Департамент інформації УГКЦ,
за матеріалами пресслужби Апостольського екзархату в Німеччині та Скандинавії
