Духовне

Владика Богдан (Дзюрах) про Блаженнішого Любомира: Ми всі відчували його велику безкорисливу любов

Позавчора, коли я його востаннє відвідував і коли уділив Маслосвяття, він наче був непритомний, заснув. Коли закінчилася молитва, раптом наш Блаженніший відкрив очі, усміхнувся і каже: «Що скажете?». Була коротка розмова. І коли я запевнив про нашу молитву, про близькість Господа разом з ним. Він сказав: «Дякую». І повторив, як любив повторювати: «Дуже дякую».

Про це розповів Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду єпископів УГКЦ під час прощання зі світлої пам’яті Блаженнішим Любомиром у його домі в селі Княжичі, де він проживав останні роки свого життя.

«Ми сьогодні зібралися в домі Блаженнішого, – сказав єпископ, – у домі нашого Отця. Наші серця наповнені смутку, болю, але також наповнені молитви і тихої надії, бо каже святий Павло, аби ми не сумували як ті, що не мають надії. …Справді дивні діла Божі. Учора, коли Господь Бог покликав нашого Блаженнішого до свого вічного дому, хтось пригадав, що рівно рік тому 31 травня 2016 року був на похороні іншого Київського ієрарха – владики Петра Мальчука. На тому похороні він сказав такі слова: «Коли ми входили сьогодні сюди до храму нам було сумно, в очах багатьох людей були сльози. Цілком природно. Але дозвольте мені сказати таке: хоч усі ми в якийсь спосіб переживаємо цю втрату, між нам є щонайменше одна особа повна радості – це наш співбрат владика Петро, тлінні останки якого знаходяться посеред храму. Він уже там, куди всі повинні піти. Він є в Господа, він є щасливий»».

За словами владики Богдана, і ми можемо з певністю сказати, що між нами в цій сумній громаді, є принаймні одна особа, яка повна радості – радості Господа. «Радості, яку Господь обіцяв тим, хто був вірним Йому до кінця. Ми впевнені, що Господь Бог зустрічаючи нашого Блаженнішого на порозі свого Вічного дому сказав: Слуго, добрий і вірний, у малому був ти мені вірний, поставлю тебе над великим, увійди в радість Господа твого», – висловив сподівання єпископ.

Владика Богдан запевняє всіх, хто оплакує Блаженнішого Любомира, що він є в повноті радості. «І ми просимо сьогодні, аби він посеред нашого смутку послав нам крихту небесної радості, якою вже жив ще будучи на землі. Адже ми всі його знаємо і пам’ятаємо, як надзвичайно погідну і радісну людину. Щоб не сталося, на його вустах завжди була усмішка. Він сьогодні звертається також до нас зі словом любові і словом вдячності. Бо прийшов час піти до Того, до кого кожен з нас мусить піти», – сказав Секретар Синоду.

Він розповів, що для нашого Блаженнішого Бог завжди і всюди був Отцем. Як часто він любив повторювати, що молитися до Бога означає молитися як дитина до свого батька. Ми всі відчували, незалежно від конфесії, політичних поглядів чи національності, його велику безкорисливу любов. Він сам казав: «Для мене кожна людина є брат чи сестра, бо всі ми маємо одного Татуня». У цьому весь наш Блаженніший», – пригадав єпископ.

Владика Богдан також розповів, що сьогодні вдосвіта зателефонувала одна людина і розповіла, що має в себе дома при виході портрет Блаженнішого Любомира. І коли виходить з дому, зустрічається з ним поглядом і з ним звіряє своє життя. «Звіряти життя з Блаженнішим… Гадаю всі ми свідомі того, який великий скарб ми мали – близькість праведної святої людини. Людини, яка вміла підноситися до Бога і вміла похилятися над людиною. Це ось ті сходи (сходи в домі Блаженнішого. – Ред.), якими названо фільм про Блаженнішого Любомира «Сходами Якова». Він по них піднімався, сам. Завжди казав: «Допровадьте мене тільки до сходів, далі я піду сам». Як той Мойсей на свою гору Синай виходив, закривався в келії і молився. Тільки він і Господь знає, якою глибокою, близькою і повною синівської довіри була оця молитва. А вона такою була, бо ми відчували це, коли він сходив з тих сходів до низу, до нас, щоб послужити. Послужити тими талантами, якими Господь так щедро його обдарував. Безцінними дарами мудрості, простоти, побожності і великої людяності», – вважає владика.

«Бути Людиною – ось був його ідеал. Такою людиною, якою Господь Бог хоче бачити кожного з нас мати. Ми сьогодні молячись і дякуючи за нього, прощаючись з ним, візьмімо з собою оте коротке слово «Бути Людиною», – побажав Секретар Синоду.

Владика Богдан також пригадав, що останні його слова, які він сказав до церковної спільноти, були слова подяки на Літургії, які ми служили в Патріаршому Соборі з нагоди сорокаліття його хіротонії. На закінчення своїх слів він висловив одне прохання, яке буде для кожного з нас заповітом, запрошенням і закликом: «Моє до вас прохання – моліться і працюйте, аби наша Церква розвивалася, жила і в той спосіб прославляла Бога й служила нашому народові».

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України