Вже після того, як смачно поїли, господар згадав про телеграму. Розгорнув «Сімейну газету» і заходився читати повідомлення на невеличкому аркушеві паперу. Потім віддав дружині. Сам одягнувся і вийшов у двір.

В далеких краях заблукала зима. Синички зазивали, мовляв, сніг, хурделиця, морози таки прийдуть. Прогноз їхній, нарешті, стали дійсністю – надвечір з похмурого неба посипалися лапаті сніжинки. Не минуло й години, як хата, хлів, сад, подвір’я накрила біла ковдра.джерело

Артем новим березовим віником, котрого заздалегідь зв’язав ще восени, промітав стібки. Курилося навколо нього. Семирічний Тарасик іграшковою лопаткою допомагав татові відкидати сніг.

– Досить вже працювати! – почувся жіночий голос з порога хати. – Завтра що будете робити? Ходіть-но вже вечеряти, помічники мої.

Чоловік пустився вже йти, як з вулиці його гукнула сільська листоноша.

– Хвилинку! Візьми пошту. В газету я поклала телеграму, – сказала вона і подалася в село.

Вже після того, як смачно поїли, господар згадав про телеграму. Розгорнув «Сімейну газету» і заходився читати повідомлення на невеличкому аркушеві паперу. Потім віддав дружині. Сам одягнувся і вийшов у двір. Кілька слів так спантеличили його, що аж у жар кинуло. А було від чого, до них в гості їхала старша сестра дружини Мар’яна. Майже п’ятдесят п’ятому п’ятнадцять років про неї вони нічого не чули, аж ось тобі маєш. Ніби сніг на голову. Таки відважилася.

Артем нічого не мав проти того, аби родичка прожила кілька днів у них. Не об’єднання їсть, бо ж жили в достатку, річ була в іншому. В юні літа він любив мар’яну, то було його перше кохання. Пам’ятає, як нині, їхні побачення, дівочі чарівні очі, спраглі уста, всього кілька боязких поцілунків. Торкнувся пальцем своїх губ, ніби відчув знову медовий присмак і неповторний. Літа, перші спомини. Коли повернувся в кімнату, то Раїса ще тримала в руках телеграму. Глянула широко відкритими очима на чоловіка.

Поривалася щось спитати, не давала волі словами. Не знала, якою буде реакція глави сім’ї. Артем її випередив, все одно цього не обминеш.

– Приймемо по-людськи. Все буде гаразд, минуле забулося, бо в мене є ти і син. Підійшов до дружини і пригорнув легенько, погладивши по русявому волоссю. Шпилька вискочила з коси і впала на долівку. Нагнувся. Піднявши. Акуратно, майже нечутно зібрав жіноче волосся, притулився губами. Воно пахло чебрецем і любистком. Паморочилося в голові. Раїса, як і в молодості, залишалася привабливою.

Наступного дня в їхній хаті значно додалося клопотів. Сім’я зустрічала гостя. Газова плита не мала спочинку. На всіх чотирьох конфорках смажилося і варилося. У духовці рум’янилася велика качка. Артем збігав до крамниці і купивши найкращого вина, яке могло там бути.

Вони їли, пили, говорили, жартували, сміялися. Давнє, болісне поки що відійшло на задній план. Мар’яна інколи зиркала терновими очима на Артема. Думала: «А він майже не змінився. Та ж усмішка, ледь примружений погляд, щоправда, в чубові де-не-де вже мережиться срібна нитка». Чоловік також крадькома приглядався до тієї, яку колись палко кохав. Раїса все ті бачила, але мовчала. А що вона могла сказати рідній сестрі? Чи заборонити Артему поглядати зрідка на Мар’яну? Навіщо? Нехай! Якоюсь мірою Раїса відчувала себе винною перед старшою сестрою. Спершу доля звела докупи Артема і Мар’яну.

У родині вже говорили про весілля. Заздалегідь журилися підготовкою і проведенням важливої події в житті молодих людей. Складалося майбутнє вдало, та не судилося нареченим стати подружжям. Через Раїсу, підлітка, несформоване природою дівчисько.

Старшокласниця за вуха закохалася в майбутнього зятя. Вона ніби збожеволіла. Зовсім потьмарилося в голові. Розуміла, що чинить недобре. Хотіла забути свою дитячу примху. Думала, що закоханість у парубка тимчасова, і скоро минеться. Але сила любові не випускала з обіймів. Що не день, то все дужче брала в полон. Закохана не знала, скільки їй відміряно годині для вкраденого щастя. В ту пору вона навіть не могла збагнути, якого невимовного болю і гірких страждань завдає вірній подрузі і порадниці, старшій сестрі. Та хіба в таких випадках можна спинитися?

Мар’яна, котрій пішов двадцять перший рік, сама відчувала, що тут щось не так. Їй навіть здалося, що і Артем став холоднішим до неї. Але, може, то була тоді лише її гарячкова уява. Певно, пробуджувалися ревнощі. Не хотіла влаштовувати сцен. Не було бажання ані вмовляти сестру, ані соромити, ані сварити. Бо нічого б не змінилося, лише додало б суму батькам. Відступить, поїде на край світу, принесе в жертву найдорожче – свою любов. Стерпить, чого б їй це не коштувало. Коли розказала мамі і татові, що збирається в дорогу дальню, то ті неабияк здивувалися. Як же так? Від-від весілля, а вона надумала казна-що. Батьки так і не дізналися про причину доччиного крутого повороту у власній долі. Невдовзі всі з’єднання єднання ясувалося. Артем, як ходів до їхньої оселі, так і продовжував.

– Та що це він собі надумавши? – питав батько. – Зовсім втратив совість і сором, одній закрутити голову, коли не вийшло, то взявся за другу. Він таки вкоротить мені віку.

Подальші події набрали значного резонансу, поповзли плітки гінким хмелем селом. Весілля Раїси з Артемом змусило надто балакучих жіночок прикусити язики. Дівочі мрії стали реальністю, наречена була на сьомому небі від щастя. Здавалось, що такої, як вона, нині немає в усьому світі. Щоправда, за весільним столом не було Мар’яна яні. І аж вісь через п’ятдесят п’ятому п’ятнадцять років ступила на поріг батьківського дому. Хоча Мар’яна старалася вдавати, що начисто забула події давно минулих літ, їй таки було нелегко виконувати роль безтурботної й веселої. Намагалася не дати волі сльозам, котрі майже до останньої краплі виплакала за першим коханням.

Перед від’з’єднання з’їздом багато чого відтворила її уява, але дійсність розсіювала на всі боки образи минулого, якого вже ніколи не повернути. Бо неможливо двічі увійти в одну і ту ж річку.

Прощаючись на автостанції, всі троє цілувалися. Він відчув, як її зів’ялі губи знов ожили, стали повними і гарячими. Відкрилися, мов п’є є янка троянда, своїми чарівними пелюстками. Припавши до тремтливих вуст, немов спраглий подорожній до цілющого джерела. Пів похапцем нектар колишнього кохання. П’єр єр бур’бур’янів без вина, є ятовуючи чудову мить, котру Мар’яна залишила Артемові на решту життя.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

three × 4 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh