Українське військо

Він захищає свою Україну і йому байдуже, що форма не за розміром

 Він стояв у військовій формі і розгублено озирався на всі боки серед натовпу ошатно одягнених відвідувачів торгового центру. Неголеність чомусь не прикрашала, а здавалася смішною і недоречною на майже хлопчачому обличчі рядового. Він побачив мене і замахав руками намагаючись покликати і не упустити при цьому рюкзак кольору хакі.

Ми довго тиснемо руки і ляскаємо один одного по плечах. Виявляється мій колишній колега, якого я завжди підколював за любов до квітчастих сорочок а-ля “гавайський сутенер” і піджаки “Бонд, Джеймс Бонд”, вже три місяці як служить в ППО в Маріуполі. А тепер його відпустили в  відпустку на три дні.

Давай сфоткаю! Але мій колега негативно трясе головою: погана прикмета, після знімків в соцмережах, кажуть, часто вантажем 200 їдуть додому.

– А чого ти у формі тут, чого не переодягнувся  ?, – запитую дивлячись на кумедне через хлопчачу небритість обличчя.

– А я вирішив: ну вас всіх, ходите тут, як на святі, а ми там воюємо!

– Вирішив, що у формі з дівчатами простіше знайомитися? – Уточнюю про всяк випадок.

– Ну так, – зітхає сумно мій співрозмовник.

– І як, вдало? – Намагаюся відключити іронічний підтекст.

– Неа, – сумно мукає він. – Одні роблять вигляд, що не бачать, а інші прямо “Бідний солдатик, такий нещасний”. І від цієї жалості ще гірше, розумієш?
Будеш сміятися, але розумію. Тому що мішком сидить бушлат, він повинен бути менше мінімум на два розміра. Тому,  що під бушлатом нового зразка таким же мішком сидять штани з недоречної і допотопної “стікляхи”. Вона мало, що не зручна і недовговічна, так ще й в тіло вплавляется, не дай Бог у вогонь потрапити. І навіть начищені до блиску берци, друже не змінять того, що у формі ти, як опудало городнє. Ти ж спортивний, підтягнутий хлопець, нафіга вирядився так?

І ось тут виявилося що цей бушлат не за розміром – це щастя, яке мій товариш вигриз зубами. Він поскандалив через те, що у них немає теплих речей перед Геращенко і з’явилися наступного ж дня бушлати для всього  підрозділу. Не за розміром, але теплі. “І більше теплого у нас немає нічого! Навіть шапка в’язана з дому”, – мій товариш натягує на голову в’язаний жах чорного кольору.

– А хто ж у вас волонтер, може допомогу вам зберемо, передамо.

– А немає ніякого волонтера. Ми, взагалі-то, з Гвардійського, сусіди 25-ої. Але про волонтерів не чули.

Мій товариш мне свою шапку в руках з в’ївшимся в шкіру мастилом. Він захищає свою Україну і пишається цим. І плювати на форму не за розміром, плювати, що холодно, але ось тут зараз, в центрі Дніпропетровська, він не хоче соромитися того, що він військовий. Не хоче робити вигляд, що у нього все в шоколаді, бо це не правда. А там, на передовій зовнішній вигляд не має значення. Там важливо тільки твоя готовність вистояти. Вистояти за себе і за того хлопця. І вже не хочеться жартувати.

Дописувач: Александр КУРБАТОВ

 

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

4 × two =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.