З 18 по 21 листопада в Римі проходив Світовий конгрес католицької освіти «Виховувати сьогодні і завтра – відновлення запалу». Про його перебіг, зустрічі, цікаві думки та місце католицьких шкіл у світі поділилася с. Георгія ПРИПУТНИЦЬКА, генеральний директор Школи святої Софії, делегат України від Львівської Архиєпархії УГКЦ.
– с. Георгіє, розкажіть про мету цього конгресу, хто представляв Україну на світовому рівні?
Організатором участі в форумі католицької освіти виступила Комісія освіти і виховання УГКЦ в особі с. Христофори Буштин. У складі нашої групи – директор гімназії ім. Шептицьких о. Петро Майба, п. Оксана Кочерган – голова батьківської асоціації «Алетея», о. Роман Завійський – декан філософського-богословсько факультету УКУ, п. Володимир Ковтунець – представник Міністерства освіти і науки України.
Пан Володимир брав участь у секції, де розглядалися основні концепції та основи, на яких творяться освітні закони у світі. Для наших учасників ця секція була досить цікавою задля процесів, що відбуваються під час написання нового закону «Про освіту». На сьогодні проводиться багато консультацій, чимало працюється з Європейськию асоціацією католицьких шкіл для того, щоби гармотно скласти цей закон.
– Які питання розглядалися на конгресі?
У робочих сесіях конгресу брали участь та виголосили доповіді викладачі університетів, вчителі, які працюють в католицьких школах, ті, хто засновує такі школи, вони ділилися своїм досвідом. Обговорення проходило в трьох секціях: університетська, шкільна та юридична.
Першого дня роботи форуму питання, які піднімалися під час обговорення, були поділенні на блоки: перший – ідентичність католицької освіти, та другий – хто є суб’єктом католицького виховання: вчитель, батьки, діти. Говорили про те, як мають працювати окремі групи.
Наступного дня обговорювались знову ж таки дві важливі теми: формація викладачів і педагогів закладів освіти та виклики сьогодення. Виявляється, що багато проблем, які притаманні нашому шкільництву, турбують школи та університети на міжнародному рівні. Цікавий досвід творення програм для формації вчителів на базі католицьких університетів. На жаль, наш Католицький університет не долучений до такої праці. Однак, можливо, ми будемо робити більше програм на рівні університету, щоби вчителі могли отримати сертифікати не просто прослуханих курсів, але сертифікати-дипломи, які видає університет після двох-трьохрічного курсу.
– Які виклики на сьогодні стоять перед католицькими школами?
На сьогодні католицькі школи турбує те, як зберегти свою ідентичність в умовах сучасного світу, з його викликами.
До прикладу, католицька школи у Пакистані, незважаючи на те, що більшість населення є мусульманами, все ж має нести світові, в тому середовищі, де вони є, вчення Церкви. А це непросто.
У Франції половина учнів в католицьких школах є мусульманами, атеїстами, євреями. Теж стоїть питання – як усіх об’єднати?
Питання – хто ми є, як маємо працювати, розвиватися, не є лише питанням нашої школи, яка тільки розпочинає будувати свій стиль, зростає, має труднощі. Це питання, яке обговорюється на світовому рівні і кожен у свій спосіб стикається з проблемою ідентичності католицької школи.
– Як в умовах війни ровивати католицьке шкільництво?
На конгресі прозвучала теза, що ми живемо в часи Третьої світової війни, яка роздроблена локально. І хоча речі не називають своїми іменами – говорять, начебто це війна в Сирії, на Донбасі, – але саме там прозвучало вголос, що ми живемо в часи Третьої світової війни, яка триває.
Як католицькі школи мають розвиватися в такий тривожний час? Як розвиватися, якщо свою місію дуже важко нести у світ? Потрібно говорити не про проблеми, а виклики, тоді кожен виклик стає поштовхом до розвитку. Сприймати всі виклики, як такі, над чим треба думати, над чим працювати і потім з часом робити конкретні кроки, щоб їх подолати.
– Що стало кульмінацією зустрічі?
Це, однозначно, була зустріч у Ватикані із Папою Франциском, який прибув на асамблею в останній день спільної праці. У залі Павла VIприсутньо було близько семи тисяч осіб. Запрошено ще було учнів, вчителів, студентів та викладачів італійських католицьких шкіл і університетів.
Незабутні враження залишилися від зустрічі з Папою. Коли він промовляв, то за короткий час створив в залі атмосферу родини, єдності, зробив це дуже простими речами: своєю безпосередністю, доступністю. Папа пригадав конкретних людей, з котрими спілкувався, пам’ятає те добро, яке для нього зробили.
– Про що говорив Папа Франциск?
Найперше, що Папа сказав – це «Дякую». «Дякую» від Папи я привезла Вам і хочу сказати Вам, нашим вчителям, – «Дякую». Цим словом Папа розпочав і закінчив зустріч. Він подякував за нелегку працю, за яку переважно мало платиться. Проте люди, на переконанням Понтифіка, працюють у католицьких школах за покликом серця, з духовним прагненням і запалом нести добро у світ.
Папа дуже заохочував до того, щоби продовжувати далі працювати, не зупинятися, на боятися труднощів. Папа Франциск навів дуже гарний приклад про те, що коли тато і мама хочуть навчити дитину ходити, вони її провокують, відпускають на ризик, бо як навчити ходити, якщо не залишити дитину і не сказати: «Іди». Зі слів Папи Франциска: «Спершу ставай однією ногою вперед, коли ти нею вже добре стоїш, тоді підіймай другу – відтак іди. Навіть якщо ти будеш ковзатися, чи твої кроки будуть не дуже рівними, ти неодмінно навчишся ходити», – сказав Папа Франциск.
«Так само і в нашому житті – стали в зону ризику і коли чуєтеся, що це стає для вас знаним, добрим, ви впевнені – не залишайтеся в тому, не залишайтеся в стабільності, бо не буде руху. Ви стоятимете на місці, а це закриває внутрішні сили. Коли відчуваєте впевненість – підіймайте ногу і знову ступайте в зону ризику. Так рухаємось вперед, до зросту, задля власного розвитку. Проте не перебувайте завжди в зоні ризику, бо можете зруйнувати все досягнуте і себе самих».
Такі приклади допомагають нам найперше налаштувати себе до того, що нам робити, як навчати дітей. Завжди треба мати отой внутрішній мир, щоб могти його передати тим, хто є навколо нас, щоб миром обдаровувати цілий світ.
– Які думки Папа озвучив щодо війни?
Коли його запитали про війну, то відповідь Папи для мене була великим викликом. Війна, за його словами, передусім будує мури. Людина хоче відчувати себе захищеною і тому в небезпеці зачиняє двері, будує мури. Папа закликав ніколи не будувати мурів, особливо тепер, тому що це є закриттям, придушенням енергії росту і розвитку. І той розвиток, який людина і дитина має отримати – його ніколи не здобуде, якщо буде в мурах. Не будувати мурів, на його думку, є важко, з таким прагненням треба боротися найперше в собі. Треба вчитись уміти прийняти і бути відкритим для всіх.
– Якою Папа Франциск бачить діяльність католицьких шкіл?
Папа наголосив, що католицька школа ніколи не може бути тільки для вибраних, якоюсь елітною школою. Закликав робити все для того, щоб можна було прийняти у школу якнайбільше дітей, різних дітей. Як висловився Папа, ми ніколи не знаємо, де є ті люди, котрі можуть змінити світ. Нам здається, що це діти надзвичайні, дуже навчені, але часом людина, котра змінює світ, приходить зовсім із периферії. Важливо з усіма, кого до нас Бог посилає, працювати і нести те, що ми можемо нести. Всього не зробимо, але те, що можемо виконати, Бог може помножити тільки через наш добрий намір віддати серце дітям, – розповів папа Франциск.
– Чи були у Вас зустрічі та спілкування у самих католицьких школах Італії?
Ми були в Салезіянській школі в місті Мольяно-Венето, яка налічує 1200 учнів і має столітню історію. Школа трьохрівнева: початкова, гімназія і ліцей, який має п’ять профілів. При школі працює центр професійної орієнтації.
Позаяк ми приїхали після обіду, то поспілкуватися з учнями та вчителями не вдалося, лише мали екскурсію у школі. Ми бачили оформлення класів, кілька двохповерхових автобусів, які розвозили дітей додому.
– Яке фінансування мають католицькі школи в Європі?
Школи переважно фінансуються за кошти батьків. Позаяк разом з невеликими фінансовими дотаціями держава накладає на школи великі обмеження, тому більшість шкіл обирають шлях самофінансування. Це дає також можливість до державної програми додавати те, що кожна школа хоче донести і батькам, і дітям. Для мене було відкриттям, що ні в Італії, ні в Америці школи не мають державного фінансування. У Франції, наприклад, школа взагалі не може бути навіть зареєстрована як католицька, заснована релігійною організацією. Є лише асоціації, громадські організації, тому що там дуже секуляризована державна політика.
Однією з небагатьох європейських країн, де школи отримують непогану підтримку, є Німеччина, яка має церковний податок і завдяки цьому створюються можливості для шкіл. Загалом у світі не багато сприяння католицьким школам. Переважно християнська школа будується за участю Церкви, ініціативи батьків і жертвенної праці вчителів. Виявляється, що багато наших проблем, які ми маємо тут, не є суто нашими. Це універсальний стан католицького шкільництва у світі. Ми десь є на переломі добра і того, що бореться проти добра.
– Який загальний настрій панував на конгресі?
Було дуже оптимістино, позаяк усі були свідомими того, що вони роблять і що хочуть донести до дітей та світу. Була велика можливість спілкування, знайомств. Багато натхненних світлих мудрих людей, котрі працюють у католицькій освіті – це потужний потенціал. Християнське виховання – правильний напрям і католицька освіта буде розвиватися, бо неможливо, щоби на такому фундаменті не виросло щось гарне і тривке, що перестоїть усі бурі. Атмосфера була чудовою. На завершення форуму, ми отримали іменні сертифікати.
– Які завдання були запропоновані конгресом для розгляду?
На взірець Європейської асоціації вчителів-католиків, яка об’єднує локальні асоціації у кожній країні, ми плануємо створити також Асоціацію вчителів-християн, або, іншими словами, вчителів-католиків. У ці асоціації можуть входити не тільки представники католицьких шкіл, але також і всі вчителі, котрі себе позиціонують християнами. Завдання таких асоціацій – обмін досвідом, зустрічі, відпочинкові спільні заходи, поїздки на прощі.
Розмовляла Іванна РИЖАН,
прес-служба Школи святої Софії
