Цей текст адресовано Євгенії Хасіс, засудженій до астрономічного (18 років) терміну позбавлення волі за нібито співучасть у вбивстві адвоката Станіслава Маркелова і журналістки Анастасії Бабурової.
Нещодавно вона написала дуже цікаву статтю про події в Україні і про українських націоналістів, з якою можна ознайомитись тут:
Перш за все: як правозахисник з кількарічним досвідом я добре знаю, що до того, що кажуть і пишуть люди з-за грат, тим більше ті, які не скоро вийдуть на волю, треба ставитись з великою обережністю. Вони – не вільні люди, а щось на кшталт заручників чи полонених, які дуже часто кажуть не те, що самі хочуть, а те, що їх змушують. Це стосується і особисто Євгенії Хасіс. Коли учасниця Pussy Riot Надія Толоконнікова (яка, на відміну від Хасіс, мала за півроку звільнитися) вголос заявила про те, що засуджених жінок примушують працювати щодня у дві зміни, журналісти запитали у Євгенії, чи це правда. І вона, замість чітко відповісти “так, Толоконнікова сказала правду” чи “ні, ми тут працюємо лише по 8 годин, як встановлено законом”, почала казати, що те, що засуджені повинні працювати, прописано у законі… Виглядало це жалюгідно, але провина не на Хасіс, а на журналістах, які звернулися до неї, ув’язненої – замість того, щоб знайти і розпитати жінку, яка вже з тієї колонії звільнилася.
Але саме цей текст справляє враження написаного щиро. Тому, прочитавши його, я вирішила написати Євгенії відкритого листа.
Доброго часу доби, Євгеніє!
Пише Вам українська націоналістка, активістка “Правого сектора”, яка останнім часом брала участь у бойових діях на Донбасі проти російських військ та їхніх місцевих поплічників, і збирається скоро знову повернутися на фронт.
Прочитала Вашу статтю, суть якої: ви, російські націоналісти, завжди дружили з українськими. Коли стався Майдан, ви були в захваті від наших успіхів. Зараз Ви через тодішній захват вважаєте себе “восторженной дурочкой”. Чому? Тому що в Одесі згоріли люди. А ще тому, що “революции на Украине не произошло: главное из повестки Майдана не реализовано. Где люстрации, где очищение органов власти от лиц, возвышенных режимами Кучмы и Януковича? Где запрет на вхождение во властные органы людей из первой сотни богатейших лиц Украины? Эти требования Майдана не были выполнены, а без них получилась не революция, а олигархический переворот, в котором украинские националисты стали пешками, силовым двигателем этого переворота, средством достижения цели, которое уже отыграло свою роль и теперь планомерно уничтожается в батальоне «Азов» за ненадобностью”.
Перш ніж продовжити цитування, відповім на ці два закиди.
По жертвах в Одесі. Не буду тут робити припущень, причетні Ви чи ні до подвійного злочину, за який Вас ув’язнено. Знаю, що на суді Ви і Ваш чоловік своєї провини не визнали, і всі Ваші соратники і прихильники вважають вас непричетними. Але в одній з останніх Ваших публікацій Ви натякнули, що казали в суді не всю правду, бо намагалися врятувати життя і свободу коханої людини, і що на майбутньому суді над Вашими колишніми соратниками збираєтесь дати якісь інші покази.
Але в будь-якому разі, Ви були добре знайомі з людьми, які вчиняли політичні замахи, Ви особисто займалися підпільною боротьбою і мали справу зі зброєю. Отже, Ви не книжковий ідеаліст, що меле “благоглупості” про “сльозу дитини”, і напевно ж розумієте, що ціна перемоги – це кров, що не буває жодної війни чи революції, в якій не гинули б невинні, включно з найбільш беззахисними людьми – старими й дітьми.
Після того, як колону правих футбольних вболівальників в Одесі за повного сприяння міліції обстріляли люди, що мали гасла і символіку проросійських активістів, фанати цілком природньо пішли громити табір проросійських активістів. Частина і тих, і інших були озброєні. Ті ж, хто не мав зброї, в тому числі жінки й літні люди, свідомо чи ні – не втекли, а дали себе втягнути в це протистояння. А коли починається пожежа, вогонь не розбирає, кого йому палити, і навіть більше – люди слабші мають більше шансів не вибратися і згоріти.
Про олігархів. Нинішня українська влада більшості патріотів не подобається. Але в ситуації, що склалася, винен Путін і його поплічники, які розв’язали в Україні війну і не дають народу контролювати владу і проводити реформи.
Метою Майдану було прибрати від влади Януковича і його “Сім’ю”. Ця мета була досягнута. Звичайно, після усунення Януковича до влади не могли прийти чесні люди. Чому? Бо ніяких військових переворотів не планувалося, а планувалися вибори. А на виборах може перемогти тільки відомий, розкручений політик, якого добре знає весь народ. Серед таких людей чесних і порядних нема. Всі вони або олігархи, або ставленики олігархів.
Але. Ця нова влада, хоч тричі олігархічна, вже пам’ятає долю Януковича і боїться Майдану. Тобто, вона не нахабніє настільки, наскільки знахабнів Янукович. І якби все було тихо і мирно, якби Росія не нав’язала нам війну, чесні люди знизу потроху тиснули б на владу і домагалися запровадження корисних для країни реформ. Під час цих процесів, за 5-10 років, виросло б нове покоління політиків, які на наступних виборах вже мали б шанси на чесну перемогу.
Натомість вийшло так, що практично всі чесні зараз або воюють (чоловіки), або допомагають фронту (жінки і люди старшого віку). А влада тим часом робить зовсім не те, що треба. І як тільки народ починає розмірковувати, чи не винести знахабнілого чиновника з його тепленького крісла, люди чують, що йде війна, що коней на переправі не міняють, що все це на руку лише Путіну. І це, в принципі, справедливі аргументи. Але хто почав цю війну?
Ще одна цитата з Вашої статті: “Национализм — это верность и любовь своему Народу и Нации. Идти против своего Народа во благо власть имущих — это предательство и Идеи, и Народа. Украинские националисты молча согласились на роль боевиков. И мгновенно превратились в карателей – возможно, сами того не заметив. В глазах общественности они теперь «бандеровцы» и «фашисты» и могут, конечно, апеллировать к тому, что «наше дело правое, и какая разница, что думает народ», да только вот что-то подсказывает, что революция во благо народа невозможна без поддержки этого самого народа”.
Євгеніє, мені дуже шкода, але Ви користуєтеся інформацією з російських ЗМІ, де Вам розповідають, що ми карателі, яких не підтримує народ. Насправді ж підтримка народу (і моральна, і матеріальна) просто шалена. Це підтримка всієї України – простих людей зі Львова, Києва, Дніпропетровська, Харкова і тієї ж Одеси. При тому, що більшість українців помірковані і не готові в політиці підтримувати націоналістів – під час війни вони підтримують, годують, споряджають навіть “Азов”, який має ультранаціоналістичну символіку і гасла. Про інші батальйони навіть не кажу. Всі ми – і армія, і добровольчі батальйони – існуємо і маємо змогу воювати саме завдяки допомозі цих людей, бо державні кошти, які виділяються на війну, усі розкрадаються і до фронту не доходять. А карателі ми лише для тих, хто споживає “кісельовщину”.
Ще одна цитата: “Украина сменила Брата – пусть и старшего, достающего порою своей силой и авторитетом, но Брата – на Хозяина. Это не национализм, это холопство”.
Про “Хазяїна” – це знов-таки кісельовщина. Під Хазяїном маються на увазі Сполучені Штати – а їм тут не підпорядковується ніхто. Якісь там бажання американських дядь для нас на останньому місці. Наполегливі вимоги “західних демократій” робити те і не робити цього – тут здебільшого ігноруються. Хоча якщо бути справедливими, зараз США мають більше прав “діставати нас своєю силою й авторитетом”, ніж Росія. Адже не Штати, а Росія напала на Україну. А Штати допомагають нам шляхом оголошення Росії санкцій, через які її економіка зазнає великих труднощів. Звичайно, ми розуміємо, що Штатам на нас начхати і вони переслідують виключно власні інтереси. За нагоди ми відповімо їм тим самим: допоможемо, але тільки якщо це буде в наших інтересах.
І ще одна: “Националисты окунули свою горячо любимую триединую страну в кровь и хаос – заодно измазав кровью, «замокрив» свою Идею. Идею Великой (общей, единой!) Руси”.
Це вже серйозне, світоглядне питання. Розумієте, Євгеніє, в Україні є різні націоналісти. Частина – такі самі, як у Росії, їх Ви і знаєте, з ними й спілкувалися.
Ви знаєте їхній стиль: голені голови, татуювання з рунами, нелюбов до засилля нетитульних націй, протиставляння їм слов’янського світу.
Але є ще й інші націоналісти – державники. Вони не дискрімінують етнічних неукраїнців і неслов’ян, якщо ті мають спільний з ними світогляд. Серед них повно російськомовних, але вони ніколи не погодяться з ідеєю “общей единой Руси”. Україна для них – окрема самоцінна держава, українці – окремий повноцінний етнос і окремий народ, що має право жити вільно, не під диктовку “старшого брата”. І будь-які зазіхання “брата” на нашу територію, устрій, нав’язування ним Україні своєї ідеології (наприклад, хто повинен бути для нас героями, а хто злочинцями) тощо викликають у них бажання негайно дати відсіч.
Ви, певно, думаєте, що це галичани, “бандерівці”, які хочуть нав’язати свій світогляд “негалицькій” частині України. Так ось, це теж пропагандистська брехня. В Дніпропетровську чи Харкові таких людей не менше, ніж у Львові.
Російські ж націоналісти, та й переважна більшість росіян, не можуть переступити через непорушний для них постулат “триєдиної Русі”. Бо з відходом України у них забрали коріння. Забрали Київську Русь. Вони більше не росіяни, не русичі, не руські – вони… московити, мабуть.
То й що із того? Будьте московитами. Чим Москва погане місто? Ну, не таке стародавнє, як Київ. Так Рим чи Єрусалим ще древніші. А Петербург взагалі нове в історичному вимірі місто – то що, ним не можна пишатися?
І найголовніше, про що Ви чесно написали самі: “Перше. Я – русская. Мое сердце – с Россией”.
Розумієте, Женю, поки в українських і російських націоналістів були спільні вороги – наприклад, олігархи – і спільне бажання бунту проти влади – Ви могли нам співчувати. А зараз, як не крути, йде війна між Україною і Росією. Це і тільки це є причиною того, що зараз Ви не відчуваєте в собі бажання нас підтримувати.
Росія напала – підло, не лише без оголошення війни, а навіть без визнання своєї участі у цій війні – і намагається відібрати у нас частину територій – стільки, скільки зможе. Ми відбиваємося, як можемо і наскільки вистачає сил. Нам вже не до яскравого бунту – ми фронтовики на захисті своєї Вітчизни. А наша боягузлива влада, що досі мислить виключно категоріями бізнесових домовленостей, нам у цьому заважає. Ми намагаємося якомога менше звертати на неї увагу і зосередили всі сили на обороні держави. Влада ж живе своїм життям і тихо мріє, щоб нас на фронті усіх знищили.
Я вже бачу обличчя російських націоналістів, чую їхні слова – про те, що олігархи-неслов’яни стравили братні народи, що через них брати вбивають один одного.
Друзі мої, російські націоналісти, не озирайтесь на олігархів. Не рахуйте гроші, які вони, без сумніву, наварять на цій війні.
Ви у ній винні не менше. Бо ви підтримуєте цю війну. Бо деякі з вас воюють на Донбасі за “русскій мір”.
Зробіть над собою зусилля і усвідомте, що українці -окремий народ, що Україна – окрема держава, що є таке поняття, як міжнародно визнана територіальна цілісність цієї держави. Що те, що робиться в Україні – може, вас якось і стосується, бо там можуть жити ваші друзі і родичі – але там, де проходить державний кордон, закінчується ваше право голосу. Тим більше – право вирішального голосу.
Ви хочете зупинити братовбивчу війну? Чи хоча б посприяти тому, щоб вона швидше закінчилася?
Для цього не треба гинути на Донбасі. Це ми гинемо, бо, спробувавши пошматувати нашу державу, нам не залишили вибору. А ваша держава поки що у безпеці. Тому ви просто вийдіть на мирний пікет. Під гаслом, наприклад: “Наші брати вже дорослі, не заважаймо їм жити на власний розсуд”.
Що, слабо?
Отож бо.
А нам на Майдані не слабо було. І зараз теж не слабо.
Дописувач:
